
24 грудня на стрімінговій платформі Netflix вийшов новий фільм Адама Маккея Не дивіться вгору з Леонардо Ді Капріо та Дженніфер Лоуренс у головних ролях.
Чому стрічка про двох астрономів, що відчайдушно намагаються донести думку про кінець світу до широкого загалу, це актуальна сатира сьогодення – читайте в нашій рецензії.
Аспірантка Кейт Дібіаскі (Дженніфер Лоуренс) виявляє комету, що стрімко наближається в сторону Землі. Вона передає ці дані своєму колезі доктору Ренделлу Мінді (Леонардо Ді Капріо), який, зробивши необхідні розрахунки, приходить до висновку, що через пів року комета зіткнеться з нашою планетою та знищить все живе.
Вчені намагаються донести цю думку в першу чергу до президента США (Меріл Стріп), однак реальність виявляється жорстокою – звістка про комету сприймається несерйозно владою, ЗМІ та громадськістю.
Також по темі: Велика ностальгія чи велика відповідальність? Рецензія на фільм Людина Павук: Додому шляху нема Стівен Спілберг повертає собі юність: рецензія на стрічку Вестсайдська історія Невиразна імітація Стівена Кінга? Рецензія на фільм НенаситнийДо середини десятих років Адам Маккей був відомий радше як комедійний режисер, однак у 2015 зі стрічкою Гра на пониження він змінює амплуа і перемикається на сатиру. Стрічка про фінансову кризу принесла Маккею купу нагород, в тому числі й Оскар за найкращий адаптований сценарій.
У 2018 році режисер повернувся зі стрічкою Влада про американського віцепрезидента Діка Чейні “з прицілом на Оскар”. Не дивіться вгору – своєрідне продовження “оскарівського” періоду творчості Маккея, проте цього разу режисер синтезує свої комедійні напрацювання з сатиричними.
Якщо в попередніх двох фільмах Адам Маккей працював з минулим, то цього разу предметом його дослідження є сьогодення. Мабуть, саме в цьому криється головне протиріччя “Не дивіться вгору” – історія про смертоносну комету, на яку не звертають увагу може бути прочитана і як алегорія на проблеми глобального потепління, і як метафору пандемії, і як передчуття світової війни чи локальної.
Тобто стрічка Маккея попадає в самий нерв тривожної сучасності, і на відміну від ескапістських стрічок на кшталт нової Матриці чи Людини Павука, Не дивіться вгору нехай і будує альтернативну реальність, проте говорить про проблеми, що існують тут і зараз.
Якщо одним глядачам така їдка сатира сподобається, то іншим лише надавить на болючі місця.
У кінематографічному сенсі, Маккей відштовхується від жанру фільма-катастрофи, однак змішує його з численними гегами й абсурдом.
Так вотчина Роланда Емеріха перетворюється в божевільний світ, де геніальні вчені нездатні не те що відвернути глобальну катастрофу, але навіть переконати громадськість у її існуванні.
Політики використають комету заради власних рейтингів, диванні конспірологи відмовляться вірити у її існування, ЗМІ будуть натхненно обсмоктувати плітки про зірок, капіталісти ж і взагалі зазіхнуть на рідкі метали в кометі.
Маккей методично висміює всі елементи не жаліючі нікого, навіть головних героїв, яких спотворює неочікувана слава.
Проте якщо з посилом “Не дивіться вгору” все досить прозоро, то з подачею цього разу у Маккея не все так гладко. Стрічка трохи розвалюється під власною вагою.
Режисер і в попередніх двох роботах не соромився набирати зірковий склад, однак і в Грі на пониження і у Владі йому вдавалось знайти чіткий баланс.
Від акторського складу Не дивіться вгору рябить в очах – окрім Ді Капріо та Лоуренс, на екранах з’являється ціла купа зірок: Меріл Стріп, Джона Гілл, Кейт Бланшетт, Марк Райленс, Тімоті Шаламе, Рон Перлман і навіть музиканти Аріана Гранде та Кід Каді.
Усі вони грають чудово, проте їх образи іноді занадто карикатурні. Скажімо Меріл Стріп просто грає жіночу версію Дональда Трампа часів його президенства, грає звісно добре, але в її образі не вистачає глибини, що і не дає повірити в нього до кінця.
Окрім цього, в “Не дивіться вгору” Адаму Маккею не вдається вибудувати хороший ритм, що він блискуче робив як у “Грі на пониження”, де не найбільш кінематографічна тема фінансової кризи розбавлялася ломанням четвертої стіни, дотепними закадровими коментарями, чи цікавими порівняннями.
У новій стрічці Маккей іноді використовує старі напрацювання, проте безсистемно і навіть раптово. В результаті певні епізоди фільму виглядають затягнутими, що і руйнує ритм оповідання.
Проте, незважаючи на певні мінуси стрічки, Не дивіться вгору залишається чудовою сатирою на сучасний світ, нехай і песимістичною за своєю суттю. Якщо кінець світу невідворотній, то можливо найкраще за все посміятись з оточоючої нас навколо дурощі та невігластва.
Нагадаємо, раніше ми публікували рецензію на фільм Матриця: Воскресіння.
Фото: IMDb
Кирило Пищиков