Невиразна імітація Стівена Кінга? Рецензія на фільм Ненаситний

18 листопада в український прокат вийшла стрічка Скотта Купера “Ненаситний”, яка є екранізацією новели Ніка Антонскі “Тихий хлопчик”.

Одним з продюсерів виступив Гільєрмо дель Торо, проте це не врятувало фільм від штампів і вторинності сценарію.

Що пішло не так і чому “Ненаситний” виглядає посереднім і не дуже винахідливим хорором, читайте в авторській рецензії.

Джулія (Кері Рассел) – вчителька в маленькому місті штату Орегон, що повернулась в рідні края, аби більше часу проводити з братом Полом (Джессі Племонс).

Їх обох переслідуює важке минуле, проте і в сьогоденні не все гаразд, адже в місті починають зникати люди, а один з учнів Джулії Лукас (Джеремі Т.Томас) поводить себе дуже дивно і малює по-спражньому моторошні зображення.

Фільми жахів для американскього кіно – жанр надзвичайно важливий, можливо, навіть другий за значенням після вестернів.

Хорори розсовували рамки дозволеного, коли давали жінкам перемагати екранних маньяків і монстрів; досліджували психологію людини і її потаємні бажання; запускали грандіозні кар’єри, як у Рідлі Скотта чи Джона Карпентера, і, навіть, породили сучасні блокбастери, адже останні почались саме з “Щелеп” Стівена Спілберга.

Одним із ключових завданнь американських фільмах жахів було осмислення місцевого фольклору: від вірувань корінних індіанців до сучасних міських легенд.

Стрічка “Ненаситний” так само будує свій фундамент на міфілогії корінного населення Америки, а саме племен Алгокінів та їх міфу про Вендиго – духа-людожера, що сприймався як символ ненаситного голоду та голодної зими, згодом став служити застереженням проти будь-яких надмірностей людської поведінки.

Звідси, власне, і назва фільму.

Проте хоч режисер Скотт Купер і фундамент стрічки на реальній міфології індіанців, побудувати на ньому цікавий сюжет йому не вдається.

“Ненаситний” має безліч зайвих подробиць, які ні до чого не призведуть.

Наприклад, головна героїня Джулія в дитинстві була жертвою насилля, зокрема сексуального, від власного батька. Здавалось би, важлива деталь, яка має якось зіграти свою роль в історії. Проте, Купер ніяк її не розвиває.

Звісно, можна провести паралель між дитинством Джулії та дитинством хлопчика Лукаса, батько якого варить амфетамін у лабораторії, що захована у покинутій шахті.

Але і така паралель видається надуманою, оскільки за сюжетом виявиться, що батько Лукаса до останнього намагався врятувати своїх дітей, навіть попри свою протизаконну діяльність.

При цьому, Купер ніяк не римує тему побутового насильства із самим монстром вендіго, натомість переключаючись на корінних американців. Як раз тут проявляється “ненаситність” монстра, що римується з історією колонізації Сполучених штатів і знищення індіанців.

Колонізатори бажали нових земель і багатства настільки, що майже повністю винищили корінне населення, і навіть зараз використовують їх легенди у будуванні власної американської міфології – такий сенс, можливо, і був закладений у “Ненаситного”.

Навіть якщо і припустити, що це істинна суть стрічки, то подає її Купер не дуже переконливо.

Школярі-буллі, головна героїня – алкоголічка в зав’язці, похмуре маленьке містечко, сексуальне насильство батьків над дітьми – все це штампи, немов запозичені у самого Стівена Кінга. Навіть для самого “Короля жахів” вони були вже заїздженими десь рубежі 80-х та 90-х.

Проте Скотт Купер не цурається брати всі ці штампи, перемішувати з класичною історією про вендіго, і під соусом непоганого візуалу видавати як візіонерських фільм жахів нового покоління.

Не зважаючи на те, що хронометраж стрічки всього сто хвилин, при перегляді залишається відчуття, що потрібно пробиватись через неї, як через хащі Амазонки.

Із позитивних моментів в “Ненаситному” можна виокремити гру акторів (в тому числі й дітей) та досить непогану операторську роботу.

Складається враження, що це дуже посередній фільм жахів, що може зацікавити здебільшого найхардкорніших фанатів жанру.

Нагадаємо, раніше ми публікували рецензію на фільм Остання дуель.

Фото: IMDb

Кирило Пищиков