Триквел “домашньої” трилогії режисера Джона Воттса – головний козир в цьогорічній лінійці фільмів студії Marvel. Людина Павук: Додому шляху нема майже з моменту анонсу почав обростати чутками та теоріями.
А після численних трейлерів, де анонсували повернення старих злодіїв у виконанні Альфреда Моліни, Віллема Дефо та Джеймі Фокса новий Людина Павук автоматично став найбільш очікуваною екранізацією коміксів цього року.
Чи вдалось Джону Воттсу втримати баланс між великою кількістю фансервісу та цільною історією, читайте в нашій рецензії.
Сюжет стартує з того місця, де завершився попередній фільм про Людину Павука – журналіст Джей Джона Джеймсон (Дж.К. Сіммонс) відкриває світу, що під маскою Людини Павука ховається підліток Пітер Паркер (Том Голланд), і саме його звинувачують у смерті злодія Містеріо.
Світ ділиться навпіл: одні стають на сторону Павука, інші вірять у версію Джеймсона.
Разом з тим сам Паркер страждає через надмірну увагу, а найбільше його хвилює те, що через це починають страждати його близькі: дівчина Ем Джей (Зендея), друг Нед (Джейкоб Баталон) та тітка Мей (Маріса Томей).
Саме тому Пітер вирішує звернутись до знайомого чаклуна Доктора Стренджа (Бенедикт Камбербетч), щоб останній застосував закляття, яке б змусило увесь світ забути про особистість Паркера. Проте через необачність Пітер псує закляття чаклуну і тепер в його всесвіт починають проникати незвані гості із сумнівними намірами.
Немає шляху додому – однозначно найбільш амбіційний проєкт студії Marvel після останніх двох частин Месників.
Однак перед Джоном Воттсом була досить складна задача – перетворити відносно локальну історію супергероя-підлітка на епічний кросовер з різними альтернативними всесвітами. З певними “але” Воттсу та “батьку” кіновсесвіту Марвел Кевіну Файгі це вдалось.
Звісно “Немає шляху додому” страждає від власної ваги. В фільмі підіймається багато тем: фейк-ньюз, вступ до університету, відповідальність за свої вчинки та інших, вибір між прощенням та помстою, дилема між славою і забуттям.
Однак, Джон Воттс знаходить точку опори, якою можна поєднати все вище згадане – дорослішання. Саме про дорослішання розповідає нова стрічка про Людину Павука.
У третій частині Пітер Паркер по суті вперше залишається на самоті з власними проблемами.
В першому фільмі трилогії Голланда Павука наставляв Тоні Старк, вчив Пітера відповідальності й довіряти собі. В другому лженаставником був Містеріо, а Паркер отримував цінний урок про те, що не варто довіряти першому зустрічному. В третьому фільмі наставників не залишилось. Стрендж виступає радше як колега, а старше покоління у вигляді тітки Мей та інших слугує для Паркера моральним орієнтиром.
Також по темі: Для справжніх кіноманів: топ фільмів з Кіану Рівзом Невиразна імітація Стівена Кінга? Рецензія на фільм Ненаситний Блискучий середньовічний трилер від Рідлі Скотта: рецензія на стрічку Остання ДуельТепер Пітер сам на сам з дорослим світом, в якому вступ до університету чи зворотна сторона всесвітньої слави можуть бути складнішими за бійку з суперзлодіями.
Все це досить легко зчитується сучасним поколінням, що не знає ніякого іншого світу, окрім глобалістського.
Навряд чи світ, де один тік-ток може перевернути життя в 17 років як в кращу, так і в гіршу сторону сильно відрізняється в цьому зі світом марвелівського Пітера Паркера. В цьому сенсі Джон Воттс бездоганно вловлює нерв епохи, проте не тільки за це можна похвалити “Немає шляху додому”.
Повернення старих героїв та злодіїв з інших всесвітів повертає їх не тільки як фансервісних фігурок, але й реанімує старі конфлікти.
І в “Немає шляху додому” старі конфлікти вирішуються новим, як мінімум у кіновсесвіті Марвел, шляхом – шляхом прощення.
Людина Павук вже не просто гамселить своїх ворогів, але намагається їм допомогти, адже в кожного з його антагоністів присутні не тільки ментальні, але й тілесні проблеми.
І такий психотерапевтичний підхід також досить легко вписується в загальну тему дорослішання, адже підкреслює взаємозв’язок між ментальним здоров’ям, тілесними та власне породженим ними злом.
Причому, герой Голланда стає маяком надії не тільки для злодіїв, але і для інших героїв, навіть таких цинічних як Стівен Стрендж, і власне саме це і робить Пітера Паркера Людиною Павуком. Він, як і глядач, розуміє, що не всі вороги – це ідеологічно мотивований Танос, якого дійсно потрібно перемагати будь за яку ціну. Деяких просто потрібно спробувати вилікувати.
Однак, останнім і найважливішим уроком дорослішання для Пітера Паркера стає нескінченна самотність. І на цьому рівні новий фільм про Людину Павука може бути зрозумілим не тільки тінейджерам.
Робота, улюблене діло, травми, жертви, принципи, втрата коханих – все це і багато іншого в дорослому житті здатні призвести до глибинного відчуття самотності, з яким можна залишитись назавжди. І в цьому насправді криється один з найбільш глибинних сенсів фільму.
Звісно, забути про все вище згадане і сказати, що це типова стрічка від Марвел з купою доречного і недоречного гумору, з фансервісом заради фансервісу, типовими спецефектами та надмірним сюжетом.
У стрічці дійсно є все за що можна любити і ненавидіти фільми цієї супергеройської франшизи. Проте якщо відкинути цей фасад з мішури, і під’єднатися до історії, можна відкрити досить драматичну, зворушливу і правдиву історію дорослішання.
Нагадаємо, раніше ми публікували рецензію на фільм Вестсайдська історія.
Фото: IMDb