Метаіронічна історія кохання: рецензія на стрічку Матриця: Воскресіння

22 грудня в українських кінотеатрах вийшло продовження культової трилогії “Матриця” з підзаголовком “Воскресіння”.

У кріслі режисера цього разу лише Лана Вачовські, а з акторського складу повернулись Кіану Рівз, Керрі-Енн Мосс, Джада Пінкетт-Сміт та Ламбер Вільсон.

Вачовськи підходить до продовження із великою самоіронією, однак чи вдається їй зробити з нього цілісне кіно, читайте в нашій рецензії.

Томас Андерсон (Кіану Рівз) відомий геймдизайнер, що прославився трилогією ігор “Матриця” на рубежі XX та XXI століть.

Через 20 років його компанія вирішує створити гру-сиквел до оригінальної трилогії, в той час, як він ходить до аналітика (Ніл Патрік Гарріс), адже страждає через проблеми зі сприйняттям реальності, а у вільний час проводить в кав’ярні з іронічною назвою “Simulatte”, де часто натикається на Тіффані (Кері-Енн Мосс) – майстра по ремонту мотоциклів та мати трьох дітей.

Вона дуже нагадує Томасу головну героїню його гри Триніті. Водночас в один з модулів гри “Матриця” втручається таємнича Багз, чиї дії призведуть до переосмислення Томасом Андерсоном власного життя.

Оригінальна “Матриця” вийшла в 1999 і недарма стала культовою стрічкою – у своїй роботі Вачовскі поєднали унікальну візуальну естетику, філософські ідеї, революційні спецефекти, бадьорий саундтрек та блискучу хореографію бійок.

“Матриця” – задала тон багатьом наступним бойовикам і блокбастерам, стала об’єктом нескінченних пародій і намертво закріпилась в попкультурі.

Хоча її продовження не були оцінені так само високо як оригінальна стрічка, вони все ж доповнювали й завершували історію. “Матриця: Воскресіння” ж не тільки продовжує оригінальний сюжет, але і безсовісно його коментує і навіть відверто висміює.

Якщо оригінальна трилогія була відверти дітищем постмодерну, то у “Воскресінні” Лана Вачовскі переходить до метамодерну.

Так персонажі стрічки активно рефлексують над сюжетом попередніх частин, намагаються зрозуміти суть “Матриці”, коментують різноманітні теорії породжені фанатами за двадцять років і, звісно, жартують з цього приводу.

З однієї сторони досить зрозуміти, чому Лана Вачовські обрала саме такий метод продовження, адже по суті це був єдиний можливий варіант – зроби вона стрічку тонально і візуально такою самою як і в 1999-ому, “Воскресіння” виглядала б застарілою і не актуальною.

Тепер же в Матриці, як ілюзії, де живуть поневолені машинами люди, є багато елементів сучасності. Герої гуглять одне одного, створюють ігри, згадують Фейсбук і взагалі роблять багато посилань на реальний світ глядача.

Таким чином Лана Вачовскі немов розмиває грань реальності та грається з глядачем. Однак, чи є у фільмі щось крім гри?

Радикальне протистояння людей і машин, пошук та ініціація обраного, питання свободи волі та долі в новій частині стають неважливими, а в центр розміщується історія кохання Нео та Трініті.

Мабуть, саме тому, Вачовскі повернула на головні ролі лише Кіану Рівза та Кері-Енн Мосс, тим самим підкреслюючи, ключовий сенс нової стрічки – справжня любов здатна подолати все, навіть грань між реальністю та ілюзією.

І хоча хімія між Рівзом та Мосс навіть краща, ніж в оригінальній трилогії, ця досить проста, але дієва історія кохання тоне під нескінченними посиланнями на попередні фільми серії та сучасну попкультуру.

Власне, головна проблема нової “Матриці” зовсім не в сюжеті чи закладених у стрічку сенсах. Проблема – у виконанні. “Воскресіння” досить нерівно змонтовано, а окрім цього Лана Вачовскі вставляє забагато кадрів з оригінальної трилогії.

Прийом звісно не новий, але у виконанні Лани він стає надмірним і дратівливим. Доходить до того, що режисерка дозволяє собі двічі демонструвати кадри з того ж “Воскресіння”.

Що це? Глузування над глядачем? Черговий метамодерністський трюк? Жарт? Чи доведення ефекту “дежавю” до максимума?

Можливо, все й одразу, але, на жаль, нічого нового “Воскресінню” цей метод не додає.

Лана Вачовскі досить довго не хотіла повертатись до всесвіту “Матриці”, однак після втрати батьків та близького друга сім’ї, вона вирішила повернутись до Нео і Трініті, яких на відміну від батьків вона повернути могла. Таким чином для Лани “Матриця” стала терапевтичною практикою. Однак, навряд чи нова “Матриця” здатна викликати глибокі переживання у глядача.

Здається, що Вачовскі настільки заграється у новому фільмі в метамодерн, що в решті решт переграє саму себе. Емоційне підґрунтя, що режисерка вибудовує в стрічці, нею ж і знищується.

Лана Вачовскі вустами своїх героїв немов одразу ж відбивається від гіпотетичних нападок глядачів та критиків. Проте, підкреслення недоліків власної роботи не виправляє її.

Зрештою, один з героїв “Матриці: Воскресіння” говорить, що ностальгія – це найкращі ліки проти тривоги. Слушна думка, і цьому сенсі нова історія про Нео і Трініті дійсно може подарувати ностальгічні почуття, і в черговий раз нагадати, чому стрічка 1999-го року стала культовою.

Нагадаємо, раніше ми публікували рецензію на фільм Людина Павук: додому шляху немає.

Фото: IMDb

Кирило Пищиков