Український екстрасенс допомагає заможнім полякам: рецензія на стрічку “Снігу більше не буде”

В український прокат вийшла польська стрічка “Снігу більше не буде” Малгожати Шумовської – дивакувате і меланхолійне кіно в якому польський середній клас досліджується через призму українця.

Чому цей фільм може бути цікавим по цей бік польсько-українського кордону, читайте в нашій рецензії.

“Снігу більше не буде” – той тип фільмів, що існують на стику драми та комедії та розповідає історію українського іммігранта Жені, що заробляє на життя масажем у багатому польському селищі.

Серед його клієнтів: дама з трьома собачками, хворий на рак батько сім’ї, сивовласа вдова і втомлена від побуту жінка за сорок. За зовнішнім фасадом благополучного передмістя у кожній родині криються свої драми та проблеми, що нажиті роками.

Усі клієнти Жені шукають у нього допомоги, адже він — не просто масажист, але й справжнісінький екстрасенс і телепат, що отримав свої неймовірні здібності після вибуху на Чорнобильській АЕС.

Формально “Снігу більше не буде” –  еталонний приклад сюжету “багаті теж плачуть”, тільки у польських декораціях.

Але, напевно, найбільш вдалим рішенням у картині можна назвати вибір українця як головного героя. Його, до речі, грає британський актор Алек Утгофф, уроджений киянин, якого ви могли бачити у третьому сезоні серіалу “Дуже дивні справи”.

Найімовірніше, полька Шумовська подає свою історію через призму екстрасенса-чорнобильця як мінімум для того, щоб знайти потрібну дистанцію для дослідження своїх співвітчизників, а саме середнього класу.

Зрозуміло, герой-українець —  це ще й досить прямолінійний соціальний коментар.

З одного боку, в особі Жені всі поляки знаходять порятунок, адже саме він має вирішити всі їхні проблеми, з іншого – раді йому далеко не всі, і навіть лояльні клієнти ненароком видають необдумані коментарі про українців.

Тож за фасадом доброзичливості і усвідомлення важливості іммігрантів для себе, у героїв стрічки глибоко всередині існує роздратування.

Втім, сам Женя зображений без будь-якої карикатурності — Шумовська робить з нього швидше героя таємничого та загадкового, незрозумілого полякам. При цьому, як і всі герої фільму, він не позбавлений внутрішньої трагедії.

Тут, звичайно, досить легко проводиться паралель між країнами — Польща на відміну від України не знала останні п’ятдесят років таких трагедій, як Чорнобиль чи війна на Донбасі, проте фільм показує, що середньостатистичному поляку трагедії ці не до кінця зрозумілі.

Напевно, саме тому наслідки техногенної катастрофи видніються не лише як щось страшне, а й містичне.

Можна заперечити, що й у нас такий самий підхід був у фільмі “Брама”, де Чорнобильська зона теж кишла всякою містикою, але насправді джерело її у “Брамі” зовсім не в аварії, а в Поліссі.

Взагалі, “Снігу більше не буде” – кіно дуже меланхолійне, хай і не без частки гумору, що піднімає, крім усього іншого, ще більшу тему глобального потепління, але саме ця ідея так і залишається найбільш сирою.

У всьому фільмі досить чітко підкреслюється важливість снігу — він прекрасний, у ньому всі сніжинки унікальні, а у разі великої трагедії навіть радіоактивний попіл може зійти за сніг і дарувати містичні здібності.

У фіналі на екрані з’явиться титр, у якому глядачеві повідомляють, що з 2025 року, за прогнозами, в Європі снігу більше не буде.

Трактувати загалом цю тезу можна подвійно.

Чи то Шумовська натякає на перемогу глобалізації, в якій “сніжинки” більше не будуть унікальними; чи то на те, що гряде глобальне потепління і провина в тому людське бажання споживання, яке, зрештою, щастя  так і не приносить, принаймні польському середньому класу.

І хоча ключова ідея виходить швидше недопрацьованною, “Снігу більше не буде” – кіно, як мінімум, цікаве, не позбавлене стилю та чарівності.

А ще це дуже міцний сольний вихід Алека Утгоффа, кар’єра якого просто зобов’язана піти в гору і дарувати нові ролі, а можливо одного дня і занесе його на Батьківщину.

Нагадаємо, раніше ми публікували рецензію на фільм Стоп-Земля.

Фото: IMDb

Кирило Пищиков