ICTV Ранок 04.06.2022 14:45
04.06.2022 14:45
Поділитися

Боятися, приймати, робити і жити! Як 100 днів війни змінили життя

дівчина Таня Герасько фото
Таня Герасько
Book-блогерка

Щонайбільше рік тому мені хотілося жити, щонайменше зараз мені хочеться ЖИТИ.

Рік тому жахливе вигорання від роботи, побуту, цілодобової гонитви «встигнути все» та трохи більше. До ладу не виходило вже нічого: робота йшла важко, я ніби колупала скелю десертною виделкою, хоча досвіду і вмінь вистачило на бурильну установку. Із сином далі декількох прогулянок, сходити в кафе і відвести на тренування мене не вистачало, і все більше я чула від нього фразу: «мам, ну, не спи». І то вже вам не смішки. Бо я хотіла або спати, або кудись сховатися.

В голові не вщухали діалоги драматичного трилеру, і дійових осіб там ставало все більше.

Заробляла я добре, доволі добре. Проте гроші вивітрювалися, і мало що приносило задоволення. З батьками я була чи то дуже відверта і майже, як маленька дівчина, то ні пари з вуст. Сказати, пояснити свої відчуття ставало надто важко. Дай, Боже, здоров’я моїм друзям, які тримали мене над цими хвилями проблем і вигорання та не давали захлинутися.

Особисте життя, ну я маю на увазі амурні справи, нагадували мені вже істеричні потуги навіженою довести, що вона чогось вартує самій собі. Та й таке.

Перше рішення повертати собі себе:  зменшити кількість роботи. Автоматично це означало втрату частину доходів.

Далося складно, проте не так страшно. Я намагалася почати жити, підняти заряд життєвої батарейки з критично червоного блимання, принаймні хоч до перших зелених мерехтінь. Потім був відпочинок, нові люди та знайомства. Тоді я нагадувала собі їжачка, який не розуміє, як спілкуватися. Було більше буркоту і невдоволення, слова губилися, говорила стишено і боялася сказати собі ТАК. А часом і НІ.

Не скажу, що я була мрією психологічного аналізу, але рятувати саму себе було треба. Терміново і нагально! Тож осінь стала для мене мініреабілітацію. Я почала спати, хотіти жити, і врешті відчувати щастя. Більше читала, гуляла, пробувала нове, почала вести книжковий блог, налагоджувати побут.

дівчина

Початок та середина зими проходили спокійно і рівно. Свята, родина, робота. А от лютий, лютий …. Виявився складним. Я, мій син і мама захворіли на ковід. Зачепило добряче. Жахливі дні з температурою, коли боліло все, не хотілося і не моглося нічого. І дуже-дуже повільно відпускало.

А коли нарешті відпустило і почали потроху відновлюватися – почалася повномасштабна війна в Україні. Кривава, цинічна, безжалісна.

Паніка, страх, здавалося, що тримаєш себе в руках. Та вистачало сил лише поїсти, поспати й трохи щось зробити. А це трохи – купити продуктів, приділити час малому, допомогти, коли хтось просить.

Також по темі: Спорт — це ліки для психіки: як фізична активність вливає на емоційний стан Росія власними руками зшиває Україну. Казарін про поразку Москви Не залишайтеся на самоті з проблемами! Як отримати безкоштовну допомогу психологів під час війни

Наприкінці березня, я зрозуміла, але не до кінця усвідомила, що треба щось таки робити. Запитала чи потрібна допомога колегам. Бо мій проєкт закрився і я фактично лишилася без роботи. Практично, ще платили. За що я вдячна. Мені запропонували новий проєкт. Нічого не розуміла, переживала, боялася. Утім, почала. І це врятувало мене психологічно і фізично, я дійсно фізично відчула, що сили почали повертатися.

Сьогодні 100 ДНІВ ВІД ПОЧАТКУ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ. І рік з того часу, коли мені щонайбільше хотілося жити.

Сьогодні, щонайменше я хочу жити. Я живу і проживаю кожен день.

Я зблизилася із мамою і сином. Я включена в життя їхнє і потроху у своє. Я заробляю втричі менше, але щасливіша втричі більше. Я ЖИВА! Я планую на декілька днів вперед, мрію про майбутнє і намагаюся не відкладати все на якесь «потім».

Це дається не легко, так потрібні зусилля. Та впевнена в одному, наші ЗСУ, волонтери, рятувальники, медики борються за життя і для того, щоб ми жили й зберігали життя. Щоб було куди повертатися, з ким радіти, з ким будувати, мріяти, кохати.

Зараз надскладний період, проте, якщо навчитися ЖИТИ зараз, виробити в собі звичку приймати і йти вперед, то все буде добре. Принаймні я, в це вірю!

Нагадаємо, раніше ми розповідали, як пристосуватися до нових умов під час війни.

Фото: Pexels

04.06.2022 14:45


Топ-відео

Гарячі матеріали

Загрузка...

Ведучі каналу

Дивіться на ICTV

Вгору

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

    ВГОРУ