УКР
ICTV - Разом краще
  • Головна
  • Проекти
  • Відео
  • Онлайн
УКР
ICTV Ранок 19.04.2022 13:00
19.04.2022 13:00
Поділитися

Росія власними руками зшиває Україну. Казарін про поразку Москви

павло казарін
Павло Казарін
Політичний оглядач

У Севастополі для проросійських людей крейсер “Москва” завжди був чимось більшим, ніж просто корабель.

Статус “убивці авіаносців” був просякнутий імперським масштабом і лоскотав его.

Цей корабель будували для Третьої світової, і його бойове чергування символічно підтримувало рівень претензій. Мовляв, якщо “Москва” несе службу, то від своїх амбіцій Росія не відмовляється.

Тепер “Москва” лежить на дні, а російські соціальні мережі проходять п’ять стадій прийняття горя. Спершу заперечували, потім злилися, тепер торгуються. Намагаються переконати себе в тому, що ракетний крейсер затонув через американські підступи.

Вони несамовито жонглюють версіями лише заради того, щоб не віддавати українській армії перемогу над власним символом. Але попереду на них чекає лише відчай і прийняття.

Утім, загибель “Москви” взагалі не має хороших версій. Спроба списати її на “помилки екіпажу” погано в’яжеться з іміджем “кращої армії континенту”. Хоча цей статус відтепер також досить умовний.

На тлі того, що відбувається, всі комп’ютерні ігри, побудовані на ідеї “російського вторгнення в Європу”, мають максимально безглуздий вигляд.

Російська армія погрожувала дійти до Ла-Маншу, але не змогла дістатися навіть Фастова. Те, що мало зламати Європу, не змогло зламати навіть Київську область.

Мабуть, Володимиру Путіну зараз дуже соромно. Він витратив мільярди, щоб його боялися, але зрештою з нього сміються.

Адже для російського президента зараз настав момент істини. Він йшов до нього ще з 2000 року. Таке собі роздоріжжя Достоєвського, на якому заведено визначатися з тим, чи ти тварина чи право маєш.

Путін схожий на гравця, який поставив на зеро абсолютно все й тепер має намір не програти. Для нас це означає лише те, що він не перестане ховати своїх солдатів в українських полях.

До 9 травня залишається три тижні. Заведено вважати, що до цієї дати російська армія спробує досягти якихось успіхів. Москва спорудила з Другої світової війни громадянську релігію, назвала її “Великою Вітчизняною” й десятиліттями черпала легітимність із цього джерела.

Перемога над нацизмом була оголошена головним “зате”, покликаним виправдовувати все, що було до війни, і все, що було після неї. Російська влада раз у раз оголошувала себе спадкоємицею переможців – і на цій підставі вимагала від решти світу вдячності й поступок.

24-го лютого цей кінь помер і скакати на ньому більше не вийде.

Відтепер Москва отримує спадок не в переможців, а в тих, хто програв. На російський парад приїдуть лише ті, кого не бентежать паралелі із країнами Осі.

Росія до останнього заперечуватиме свій новий статус, але навряд чи її думка стане когось цікавити.

Смішно. Росія десятиліттями сприймалася як осередок побутового добробуту. До неї їхали за кар’єрою, грошима та визнанням. Трудова міграція служила “виправданням” для російської зарозумілості й пихатості. Профіцит російського бюджету виконував роль “м’якої сили” — переваги від дружби з Москвою можна було порахувати за допомогою калькулятора.

Відтепер усе це в минулому. Володимир Путін перетворив Росію на негарну подружку, у якої на додаток ще й цокає годинник.

Часто намагаюся зрозуміти, що писатимуть про цю війну білоруські підручники. З українськими все зрозуміло. З європейськими – також. А як будуть років за десять пояснювати собі всі ці події білоруси? Як вони описуватимуть статус своєї країни? Кого зі своїх земляків визнають героями? Чиї прізвища будуть гравіювати на постаментах?

Це не пусте питання. Останні 50 днів ми сперечаємося про те, як розмежувати колективну провину та колективну відповідальність. Намагаємося зрозуміти, де закінчуються громадяни та починається режим. Сердимося на тих, хто, як Папа Франциск, намагається засуджувати війну, а не агресора.

Також по темі: Тероборона – це країна в мініатюрі. Казарін про війну та службу Долю Росії визначаємо сьогодні ми Зараз ми – найважливіша країна у світі. Казарін про службу в теробороні

І якщо Путін сприймається нами як продовження російського обивателя, то суперечки про те, чи можна ставити знак рівності між Лукашенком та білорусами – все ще точаться.

До речі. На наших очах відбувається ще одна важлива зміна.

Географія театру військових дій вплітає український Схід та Південь у національний героїчний концепт. Крім українського Заходу, який отримав цей концепт ще 70 років тому.

Росія своїми власними руками зшиває Україну на символічному рівні – відправляючи в небуття звичні ідеологеми про “ліво-” та “правобережжя”.

Війна нашій країні перестала бути справою лише військових. Вона стала національною та вітчизняною.

Фронт тримають волонтери та підприємці, айтішники та пенсіонери, ті, хто платить податки та ті, хто розбирає завали. У своїй спробі довести невправність України Росія вкотре добилася зворотного.

Заперечення. Гнів. Торг. Розпач. Прийняття. Це ж не тільки про реакцію Москви на катастрофу “Москви”. Це ще й про реакцію Росії на катастрофу Росії.

50 днів тому ця країна стала на ескалатор, який везе її вниз. І жодні слова не змінять траєкторію цього маршруту.

Наше покоління напише чудові мемуари.

Фото: Павло Казарін

If you have found a spelling error, please, notify us by selecting that text and pressing Ctrl+Enter.

19.04.2022 13:00



Загрузка...

Дивіться на ICTV

ВГОРУ
Вгору

    Spelling error report

    The following text will be sent to our editors: