Українські графіті: рецензія на стрічку Стоп-Земля

20 січня в український прокат виходить стрічка Катерини Горностай “Стоп-земля” – зворушлива історія дорослішання українських підлітків з чудовим саундтреком. Кирило Пищиков подивився стрічку ще восени на Київському тижні критики – ось його фестивальна рецензія.

22 жовтня в рамках програми “Фокус: Україна-Канада” на фестивалі 5 київський тиждень критики пройшли покази стрічки “Стоп-Земля” Катерини Горностай.

За день до цього фільм отримав п’ять нагород премії “Кіноколо”, що яскраво підкреслює успіх стрічки у критиків.

Розповідаємо, чому Стоп-Землі обов’язково треба дати шанс, коли стрічка вийде в широкий прокат.

Стрічка Катерини Горностай розповідає історію звичайної школярки Маші (Марія Федорченко), що навчається в одинадцятому класі звичайної київської школи.

Із друзів у неї є Сєня (Арсеній Марков) та Яна (Яна Ісаєнко) – вони разом навчаються, гуляють і стикаються з різноманітними проблемами підліткового життя.

За обрієм їх очікують екзамени та вступ до університету, проте не лише це турбує Машу, адже вона не взаємно закохана в однокласника Сашу (Олександр Іванов).

Але зробити перший крок на зустріч коханню може бути надзвичайно складно для дівчинки підлітка.

Фільми про дорослішання – це завжди прогулянка по тонкому льоду. Адже авторам стрічки потрібно було не лише згадати, як це бути підлітком, а ще й вловити дух епохи.

І якщо на папері задача здається простою, то в реальності виконати її досить складно. Адже ніде фальш не відчувається так чітко як у стрічках про юність.

І одна справа, коли глядачу пропонують слідкувати за підлітками іншої країни чи епохи, і геть інша, коли підлітки свої рідні й існують просто тут і зараз.

У такому разі, задача ускладнюється. Проте Катерина Горностай у повнометражному дебюті справляється майже з усіма викликами і робить це досить цікаво.

Стоп-Земля цікава, в першу чергу, своїм методом – для зйомок режисерка відібрала непрофесійних акторів серед школярів Києва та області, які протягом осені 2019 року навчались в творчій лабораторії акторській майстерності, драматургії та сценічній мові.

Тому коли актори опиняються в кадрі, постає питання: чи грають вони в цей момент, чи дійсно проживають цю мить.

Недарма навіть імена головних героїв співпадають з акторами, які їх виконували. Більше того, стрічка показує не тільки основні події, що трапляються з учнями в школі, але дає їм голос у вигляді монологів. Вони говорять в камеру, наче в реаліті шоу.

Це рішення, можливо, і не дуже оригінальне, проте воно ще більше розмиває грань між реальністю та ігровим кіно.

Це говорять персонажі фільму чи актори? Де починається образ і де закінчується гра?

В одній сцені Горностай іде ще далі і ламає четверту стіну, коли головня героїня (чи все ж акторка?) ставить питання в камеру.

Хід сміливий. Для деяких глядачів він може зламати віру в показане, проте правдоподібність досягається іншими методами.

Горностай багато уваги приділяє деталям. Так, її школярі – справжні сучасні підлітки, що бачать світ через екран смартфону, переписуються за допомогою емодзі і слідкують за своєю цифровою присутністю.

При цьому вони спілкуються, за деякими винятками, дійсно живою мовою, з матюками і англіцизмами, з довгими паузами і недоговорюванням.

Іноді, все ж в діалогах, прозирає рука сценариста, і репліки стають занадто літературними, проте їх не так багато, щоб зруйнувати загальне враження.

Також Стоп-земля дійсно добре працює з ефектом впізнавання. Попри сучасність підлітків в стрічці, проблеми з якими вони стикаються досить класичні: батьки та діти, пошук себе, юнацька дружба і закоханість, бунт і перші зіткнення з поганими звичками.

Власне, все це також досить добре підключає глядача до зображеного на екрані, а також допомагає розкрити одну з ключових тем стрічки, а саме спробі дорослого згадати власні переживання під час юності.

Окрім того, “Стоп-Земля” підкреслює, що, можливо ці підліткові та переживання так ніколи і не зникають, просто вони перестають бути “вперше”.

Ще однією ключовою темою, яка в “Стоп-Землі” не виражена яскраво, проте висить дамокловим мечем на фоні всіх подій, є тривога щодо невизначеності майбутнього.

Власне саме вона ріднить стрічку горностай з фільмом “Американські графіті” Джорджа Лукаса, з різницею в тому, що у Лукаса вся дія відбувається в останній вечір літніх канікул, а у Горностай дія розтягнута на декілька місяців.

І хоча “Стоп-Землю” логічніше б було порівняти з сучасними серіалами на кшталт “Ейфорії”, саме тривожність щодо дорослішання є ключовим нервом як “Стоп-Землі” так і “Американських графіті”, проте в фіналі останньої Лукас все є більш жорстоким по відношенню до власних героїв і фактично виносить їм вирок.

“Стоп-Земля” ж іде іншим, майже терапевтичним шляхом, а Горностай пропонує своїм героям видихнути і зосередитись на моменті тут і зараз, тим самим даючи надію як героям так і глядачам.

Нагадаємо, раніше ми розповідали про прихований зміст серіалу Гра в кальмара.

Фото: Тиждень критики

Кирило Пищиков