«Я дуже люблю свою роботу»: як і де працюють люди з інвалідністю в Україні

Ми дуже заклопотані своїми справами. У щоденній рутині рідко звертаємо увагу на речі, які нас не стосуються, а якщо звертаємо, то швидко забуваємо.

Ти можеш скаржитися на свою роботу, але тобі пощастило, що вона в тебе є і ти можеш себе забезпечити.

На жаль, не всі це можуть зробити через проблеми зі здоров’ям.

Ранок у Великому Місті розповість тобі про те, як та де працюють люди з інвалідністю, і чи можуть вони працювати взагалі.

Люди з інвалідністю – ті, хто має вроджені або набуті вади здоров’я.

Держава може забезпечити таких людей роботою, вони можуть звернутися до Державного центру зайнятості.

Ці люди мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

За даними Державного центру зайнятості, станом на січень-квітень 2021 у центрі зареєстровано  та отримували послуги понад 236 тисяч осіб.

З них отримали роботу лише 18,8 тисяч.

Цифри катастрофічно різняться. Багато організацій та підприємств просто бояться брати цих людей на роботу, тому що остерігаються труднощів.

Втім, зараз все більше можна побачити у супермаркетах працівників з вадами слуху. Вони привітно посміхаються тобі на касі та розставляють у залі товар.

На перший погляд може здатися складно.  Як на касі обслуговувати людину та не чути її? Але проблем виникає набагато менше, ніж здається.

УТОГ  (Українське товариство глухих) — всеукраїнська громадська організація людей з вадами слуху.

Це об’єднання проводить і навчання, і майстер-класи для своїх людей. Навіть допомагає знайти роботу.

На їхньому офіційному сайті є розділ, де можна подивитися вакансії для людей з вадами слуху, зокрема і в супермаркетах.

УТОС (Українське товариство сліпих) — всеукраїнська добровільна громадська організація людей з вадами зору.

УТОС має свої підприємства по всій Україні, які виготовляють електроз’єднувальні пристрої, зокрема розетки, перемикачі, з’єднувальні кабелі та інше.

Переважно вони виконують держзамовлення, і держава виділяє їм кошти на роботу підприємств.

Але, звісно, цього замало для всіх працівників і отримують вони невисоку заробітню плату.

Найважче суспільство сприймає людей із ментальною інвалідністю.

Ментальна інвалідність – порушення розумового та психічного розвитку у людини.

У суспільстві існує багато стереотипів та міфів щодо людей з інвалідністю. І дуже прикро, що держава майже не піклується про таких дорослих.

Якщо для дітей є якась допомога, навчальні заклади, то дорослі мають або самі піклуватися про себе, або йти до інтернату, де можуть провести все життя.

У Києві у 2017 році відкрилася перша пекарня, де працюють люди з ментальною інвалідністю – «Good bread». Вона і досі успішно працює.

Щодня працівники тут із задоволенням виконують свою роботу та стараються приготувати найсмачнішу випічку для вас.

Під наглядом головного пекаря Людмили, працівники старанно місять тісто, випікають та прикрашають круасани, роблять печиво та інші смаколики.

Людмила, головний пекар

– Я працюю тут тільки півроку, знала про пекарню давно, але не думала, що буду тут працювати.

Я шукала роботу, розмістила своє резюме в інтернеті, мені зателефонували та запропонували роботу головного пекаря.

За фахом я кондитер, а не пекар. Я сказала, що не вмію цим займатись. Тож мене Олександр Рудольфович навчав усьому потроху.

Досі не навчилася корзинки робити (сміється), ось у Рудольфовича вони ідеальні, а у мене трохи криві.

Хвилювання були тільки з приводу роботи, тому що я не знала, як що робити. Інших переживань і страхів не було, з приводу колективу – взагалі не було.

Я ставлюсь до всіх однаково, можливо, навіть трохи суворо. Ми тут всі на рівних.

Якщо бачу, що хтось, наприклад, у телефоні, то роблю зауваження і даю завдання. Але всі кажуть, що я добра, – розповідає Людмила.

На кухні пекарні всі зайняті своєю справою. Хтось містить тісто, хтось готує обід на всю команду, хтось робить круасани. Все таке красиве, смачне і запашне.

– На роботу, як на свято. Дуже подобається робота.

Працюю тут вже майже три роки. Якось я опинився на засіданні, де Влад (власник пекарні) та ще кілька людей пропонували роботу людям з ментальною інвалідністю.

Олександр, старший пекар

Через деякий час я взяв телефон у тієї жінки, що влаштовувала зустріч.

Вона мені дала номер Влада, я з ним зустрівся, він мене привів у пекарню, все показав і я почав навчатись.

Мені вже за 50, і я ніколи не думав,  що буду працювати у пекарні. Ми весь час навчаємось, адже постійно є нові рецепти.

Ось, наприклад, муси чи тарти, зовсім нещодавно навчився робити, ще почуваюсь трохи невпевнено, коли роблю їх.

Взагалі мені подобається робити все, і я умію все робити.

Але найбільше люблю робити кекси і удосконалювати їх. Мій найулюбленіший кекс – мигдалевий та апельсиновий.

Буває, відріжу дома шматочок, починаю їсти і не можу зупинитися, ховаю до шафи, але все одно не можу зупинитися, поки не з’їм.

Завжди приємно чути похвалу.

У нас Денис займається зворотнім зв’язком, і я завжди прошу дізнатися, що люди думають про кекси, смачно чи ні.

Хочеться, щоб хвалили. Завжди приємно, коли оцінюють твою роботу, – ділиться з нами Олександр, старший пекар.

Олександр вміє грати на музичних інструментах, зокрема фортепіано та гітарі. Розповідає, що інколи після роботи можуть пограти разом з Владом, адже у офісі є синтезатор та бас-гітара.

У пекарні є постійні клієнти, з якими вона співпрацює, також пекарня займається благодійністю.

Ви можете залишити “підвішений” кекс – і пекарня передає їх в інтернати чи іншим людям, яким це більше потрібно.

– Дуже багато замовлень завжди на Великдень, Новий рік, на Різдво.

Іноді приходиться робити з ранку до вечора без зупинки.

При мені був рекорд 300 пасок, спекли та оформили і ще встигли приготувати обід. Також 21 кіш, ми їх тут дуже швидко робили, як на конвеєрі, це звичайно було важко, – розповідає головний пекар Людмила.

Можливо, для інших підприємств ці цифри занадто малі. Але слід зазначати, що на приготування одного кексу тут може піти приблизно година часу.

Людмила дуже любить свою роботу та із захопленням розповідає про кожного свого підопічного.

– У нас є адміністратор Ваня, він знає, коли і які продукти потрібні. Інколи читає мої думки. Я тільки подумаю, що у нас щось закінчилось, а він каже «я знаю, я вже купив».

Ваня відповідає за те, щоб пекарня працювала, і на Великдень він забезпечував нас усім, ходив постійно у магазин, коли у нас щось закінчувалось.

За це він був визнаний кращим співробітником.

У нас ще є хлопці кур’єри. У нас є Вітя, який знає карту Києва напам’ять. Ви йому скажіть, куди вам треба, і він вам скаже, якими маршрутками туди доїхати, – розповідає Людмила.

Головний пекар каже, що найголовніше – це забезпечити всіх роботою, дати кожному завдання.

Говорить про те, що на кухні завжди дружня атмосфера, у колективі завжди підтримують один одного. Нещодавно навіть їздили усі разом на пікнік, де чудово провели час.

Я дуже люблю свою роботу і усіх колег люблю, – каже Людмила.

Влад Малащенко, власник пекарні, розповідає, що найважче було привчити людей до того, що люди з інвалідністю також можуть працювати, і не гірше інших.

Нині в команді працює 26 людей, в адміністрації 5 людей, інші — на кухні.

– Ми стараємось брати на роботу усіх. Ми нікого не шукаємо, ми доволі популярна пекарня, і до нас люди на роботу приходять самі.

Коли людина приходить до нас ми дивимося, де вона може працювати, на кухні чи може буде кур’єром, і навчаємо.

Влад Малащенко, власник пекарні

У них мотивація працювати – сама робота. Вони бояться втратити її.

Також наприкінці року ми всім даруємо подарунки, але крім цього, виділяємо двох найкращих працівників і даруємо щось дорожче.

Ми співпрацюємо з благодійним фондом «Let`s help» та багатьма іншими благодійними організаціями, – розповідає Влад.

Пекарня «Good bread» є прекрасним прикладом того, що усі стереотипи, які за багато років виросли навколо людей з ментальною інвалідністю – неправда.

Вони добрі, щирі, працьовиті, стараються якомога більше вивчити та зробити. Їх не треба боятися чи знецінювати їх роботу.

Для того, аби трохи більше проникнутися історією особливих людей, радимо тобі прочитати книгу «Квіти для Елджернона» Деніела Кіза.

Впевнені, що ти хоч раз, але чув(ла) про неї. Цю книгу можна назвати свого роду «класикою», адже її прочитало багато мільйонів по всьому світу.

Книга розповідає нам про Чарлі Гордона, який все життя хотів стати розумним і бути, як всі.

Життя дарує йому таку можливість. Йому роблять операцію, завдяки якій він стає розумним.

Але з доброго щирого хлопця він перетворюється на роздратованого та недружелюбного, адже з його очей спадає завіса.

Ті, кого він вважав друзями, просто знущались над ним все життя.

Що відбулось далі із цим науковим експериментом і хто такий Елджернон, якщо головного героя звуть Чарлі Гордон, ти можеш дізнатися, прочитавши книгу.

Сподіваємося, що тепер ти будеш по-іншому дивитися на світ та людей з інвалідністю.

Ти можеш не знати, що ці люди печуть найсмачніші булочки і з нетерпінням чекають твоєї похвали, адже роблять свою роботу з любов’ю та задоволенням.

Будь добрішим до всіх навколо.

Нагадаємо, що раніше ми розповідали про те, хто такі бездомні: реальна історія з життя однієї людини.

Фото: Unsplash, Богдана Макалюк.

Богдана Макалюк