Вважають, що анекдот про діда, який урешті-решт радів просуванню Москви на Донбасі, стає смішним завдяки несподіваній смисловій розв’язці наприкінці.
І якщо це закінчення видається нам за смішне, то історія має для нас погані новини.
Тому що несподівану смислову розв’язку тут помітить хіба той, для кого 2014-й рік став несподіванкою.
Для носія радянської пам’яті війна України з Росією – нелогічна та неможлива.
Для вимушених переселенців російське вторгнення – це удар у спину та зрада.
Для столичного аполітичного мешканця все, що відбувається, – це вивих, який потрібно вправити.
А для діда з анекдоту – усе закономірно. Та ж війна. З тим же супротивником. З тих же причин.
Також по темі: Де закінчуються апетити Кремля? Аналіз від Казаріна Хто буде наступним президентом України? Казарін про те, яке протистояння чекає на виборців Неадекватність Кремля на руку Україні? Казарін про одну з головних помилок РосіїМи всі – заручники власної пам’яті.
Події нашої реальності можуть втрачати логіку й набувати її залежно від історичної оптики.
Раніше Україна думала, що часи Російської імперії канули в минуле.
Саме тому два десятиліття, якими ми могли скористатися, були втрачені.
Як працює історична пам’ять?
Чим можуть стати для нас події останніх років?
Чому ми програємо, поки що думаємо, що існує простір для компромісу?
Дивіться у відео.
Фото: depositphotos
