“Путінократія. Людина влади та її система”. Правдива історія російського тирана

Книга “Путінократія Людина влади та її система” сьогодні актуальна як ніколи.

Вона стала політичним бестселером у Німеччині. Вона витримала два перевидання німецькою мовою і була надрукована вперше українською у видавництві Vivat в 2014 році.

Відомий німецький журналіст Борис Райтшустер показує читачеві всі грані особистості президента Росії Путіна.

• Як він прийшов до влади і яким чином до цього причетна система КДБ?
• Чому росіяни обрали такого правителя і яку роль у цьому відіграла всенародна ностальгія за «совком»?
• До яких методів вдавалися Путін та його оточення, щоб зміцнити свої позиції, і як далеко сягає своїм корінням тероризм у Росії?
• Що взагалі змінилося у величезній країні з приходом до влади клану Путіна?

Тут — відповідь на запитання, як саме змогла людина поставити на коліна найбільшу країну, при цьому налаштувавши проти себе весь цивілізований світ.

Публікуємо уривок із книги “Путінократія Людина влади та її система”.

Поганий мир краще доброї сварки

Якщо Майбрек Магомадов живе в стані підвищеної пильності, це аж ніяк не означає, що він боягуз. Заступник директора одного з політичних інститутів Москви — людина сильна, страх він спостерігав лише з боку, як і належить справжньому чеченцеві. Але і його наздогнало це неприємне відчуття. Прямо посеред Москви. Не війна з бомбами і пострілами, в якій живуть його друзі та родичі в Чечні, а напади, які регулярно здійснюють на нього в столиці

Його зупинив міліцейський патруль, коли повертався з дружиною і трьома дітьми з дачі. Замість того щоб ввічливо попросити документи, міліціонери крикнули: «Вимітайся!» І виволокли його з водійського місця. Патрульні заштовхали Магомадова до своєї машини і відвезли у відділення міліції. П’ять годин просидів він у задушливій камері разом зі злочинцями. Його дружині й дітям довелося чекати до двох годин ночі в машині під наглядом міліціонерів.

«З нами поводилися, як із запеклими злочинцями, при цьому єдиним моїм злочином було те, що я чеченець, — немов у молитві піднімає руки до неба Магомадов. — Ми, кавказці, стали цапом відбувуайлом, громовідводом. Росіяни списують на нас усі свої проблеми, щоб ухилитися від відповідальності. Іноді я навіть не наважуюся вийти з дому».

Лише коли на допомогу прийшов друг, який працював у Думі, Майбрек зміг вийти з камери вільною людиною. Його арешт був викликаний вибухом бомби на Пушкінській площі в Москві в серпні 2000 року, під час якого загинуло дванадцять чоловік. Як завжди, якщо в Москві вибухнула бомба, влада відразу ж починає шукати «кавказький слід», навіть не встигнувши надати допомогу пораненим.

У масовому порядку перевіряють усіх «чорномазих», як зневажливо називають кавказців москвичі.

Навіть у своїх квартирах у Москві близько 200 тис. чеченців не відчувають себе в безпеці. «Раз на тиждень міліція повноправно вдирається до квартир, де мешкають кавказці, — розповідає москвич, педіатр Саїд Батаєв, чоловік з усмішкою кінозірки, який спростовує всі стереотипи про войовничих та агресивних кавказців. — У 2000 році моєму другові офіцер підкинув у шафу зброю, щоб кинути його за ґрати. Через два місяці його звільнили умовно, і він утік до Голландії, де отримав політичний притулок» 

Крім міліції, кавказці, які мешкають у Москві, бояться і міської адміністрації. Вони, як і приїжджі, зобов’язані зареєструватися в столиці. Крім іншого, до процедури входить зняття відбитків пальців. Факт проживання в Москві не є достатньою підставою для перебування в місті. Попри те що Конституція гарантує кожному росіянину свободу вибору місця проживання, Конституційний Суд без права на оскарження вирішив, що в Москві мають бути особливі правила.

Замість того щоб сприяти наведенню порядку, це положення веде до ще більшої корупції, нарікає чиновник офіційного представництва Чечні в Москві. У багатьох чеченців немає великої суми для хабара за реєстрацію, тому доводиться підкуповувати міліцію, коли їх затримують без свідоцтва. «Всіх, у кого темне волосся і темні очі, міліціонери зупиняють на кожному кроці», — говорить педіатр Батаєв. Іноді дістається навіть французам та італійцям, незважаючи на ризик зганьбитися на всю Європу.

Московські чеченці твердять, що запис «чеченець» у паспорті гірше судимості. Роботодавці, побоюючись неприємностей із боку влади, відмовляються брати на роботу людину з таким паспортом. Чеченські бізнесмени скаржаться на тиск. Нашмуді Аміршанов, наприклад, змушений був закрити свою компанію, що налічувала 140 російських співробітників. «Одного разу мене викликали в міліцію і сказали: «Ви чеченець. Якщо ви продовжуватимете бізнес, ми посадимо вас за ґрати». А моїм клієнтам пригрозили, мовляв, якщо будете продовжувати співпрацювати з чеченцями, у вас виникнуть неприємності. Ми тут — як колись євреї в Німеччині! Навіть моїх дітей не можуть залишити в спокої. Їх б’ють у школі.

Після трагедії із заручниками на мюзиклі «Норд-Ост» у Москві в 2003 році в «Известиях» було опубліковано коментар одного відомого телеведучого. У статті йшлося про те, що ніхто не сумнівається, що чеченцям властива схильність до злочинів і навіть до вбивств. «Від безпосередньої близькості чеченців в аеропорту мають виникати ті самі почуття, що і від вигляду залишеної без нагляду валізи, побачивши яку, будь-хто з тверезим глуздом покличе міліціонера», — говорить тележурналіст. Він пропонує загнати чеченців у гори і тримати їх там за колючим дротом і мінними полями. 

Під час передвиборної кампанії до Московської міської думи в грудні 2005 року націоналістична партія «Отчизна», заснована з ініціативи Кремля в 2003 році, спеціально під вибори зняла відео, в якому кавказці їли кавуни і кидали шкурки на землю. Два політики «Отчизни» попросили їх прибрати сміття, але кавказці не говорили по-російськи і нічого не зрозуміли. Тоді один із політиків сказав на камеру: «Очистимо Москву від сміття», маючи на увазі під останнім словом кавказців.

Передвиборна комісія скористалася спірним роликом як приводом, щоб зняти партію з виборів. Однак Кремль заплющує очі на такі гасла радикальної Ліберально-демократичної партії Росії (ЛДПР), очолюваної Володимиром Жириновським, як «Зачинимо Москву для жителів півдня!» Або «Ми місто з російськими обличчями. Нелегалам немає місця в столиці». Якщо вірити їх передвиборній листівці, 70 % усіх злочинів у Москві скоюють іммігранти: «Це злочин проти вас, москвичі! Приїжджі піднімають ціни на ринку і ведуть війну з вашими гаманцями і шлунками». Далі повідомляється: «Ніяких нових робочих із-за кордону! Якщо ми не закриємо Москву для іммігрантів, вона горітиме так само, як сьогодні горить Європа». 

Величезний потік іммігрантів справді є для Москви великою проблемою. Мегаполіс «тріщить по швах». Проте причину слід шукати в надмірній централізації: 80 % усіх фінансових потоків у країні зосереджено в столиці; багато компаній, що працюють у регіонах, мають головний офіс у Москві і сплачують тут податки. Цілком зрозуміло, що люди тягнуться до грошей. Такі справи рідко обговорюються в засобах масової інформації, а якщо і заходить про це мова, то, замість того щоб критикувати свою владу і великих бізнесменів за політику централізації, все окошується на іммігрантах.

Навесні 2006 року, коли молода москвичка Маша шукала ресторан, щоб відсвяткувати свій день народження, знайомі порекомендували їй бар «Стій! Ка», назву якого утворено від слова «стій». Ціни були там невисокими, в приміщенні — затишно, і Маша швидко домовилася з менеджером ресторану про оплату. Коли дівчина вже мала внести завдаток, чоловік нараз мило посміхнувся і сказав, що забув попередити: назва бару передбачає «два залізні правила: ніяких п’яних і ніяких кавказців». Серед Машиних друзів були азербайджанці —  солідні бізнесмени, корінні москвичі, тому зауваження менеджера дуже здивувало дівчину. «Навіть якщо вони прилетять на вертольотах, ми все одно їх не впустимо», — пояснив він. І «Стій! Ка» — аж ніяк не єдиний такий бар, існує ціла мережа подібних закладів. Претенденти на роботу в них при заповненні анкети обов’язково в п’ятому пункті вказують свою національність. Журналістам, які влаштували перевірку в мережі барів «Стій! Ка», було сказано, що доступ кавказців заборонено — «заради вашої ж власної безпеки» — у зв’язку з тим, що кавказці часто затівають бійки з відвідувачами. Виняток можливий, тільки якщо людина виглядає інтелігентно і на обличчі не яскраво виражені кавказькі риси, як пояснила одна з працівниць. Засоби масової інформації повідомляють і про інші ресторани та клуби, отруєні тим самим апартеїдом1 : у більшості випадків неофіційно, але іноді це є правилом, записаним чорним по білому.

У Росії ненависть до кавказців не є чимось новим, новиною є те, що вона перетворилася на масове явище.

У 1989 році 53 % опитаних росіян засуджували будь-який вид етнічної нетерпимості, і лише 20 % відверто зізнавалися в ненависті до інородців. Передусім це були жителі периферії — маленьких містечок, в основному пенсіонери та громадяни з поганою освітою. З кінця дев’яностих ксенофобія і нетерпимість до представників інших народів розквітли пишним цвітом. В опитуванні 2004 року вже дві третини опитаних показали антикавказькі настрої. Причиною такого свого сприйняття 68 % респондентів назвали те, що кавказці чужорідні на вигляд і при цьому дуже згуртовані між собою3 . Справжні ж причини, певно, глибші: розвал Радянського Союзу чимало росіян сприйняли як особисту поразку і спробували його компенсувати почуттям етнічної переваги. Крім того, етнічні конфлікти й соціальні проблеми на Кавказі призвели до масової імміграції населення з цього регіону у великі міста. Незабаром багато іммігрантів завдяки національній згуртованості стали жити цілком заможно, що почало викликати заздрість у росіян. Численні злочинні групи з Кавказу проявляли стосовно жертв особливу жорстокість. Оскільки бандити з гордістю заявляли про свою національність, то й до цілого народу склалося негативне ставлення, і цілком зрозуміла ненависть до кавказьких кримінальних злочинців поширилася на всіх жителів цього регіону.

Курс на український маяк

У Москви є один безперечний талант — вона може налаштувати проти себе навіть тих сусідів, які спочатку ставилися до неї прихильно. У колишній радянській Молдавії, розташованій між Румунією та Україною, 2001 року президентські вибори виграв комуніст Володимир Воронін. Начебто це мало сприяти зближенню з Росією. Але, оскільки, на думку Молдови, Кремль продовжував підтримувати сепаратистів у країні, справа дійшла до відвертої сварки. Авторитарний лідер Воронін, який зовсім недавно був вірний ленінським принципам, навесні 2005 року на перевиборах постав західною людиною. Москва підтримала його суперників, на виборчих дільницях органи влади Молдови затримували російських агітаторів, словесні вияви в засобах масової інформації обох країн були явно недружніми. 

І ось промосковський кандидат зазнає поразки. Дума запроваджує економічні санкції проти непокірної країни. Москва забороняє імпорт м’яса і продукції рослинного походження з Молдови. Два місяці російські митники не видають акцизних марок на молдовський експорт. Молдавська ж влада затримує місцевого керівника російського енергетичного концерну за підозрою в неправомірній розтраті коштів. У відповідь російський державний концерн «ЕЭС» восени 2005 року припиняє поставки електроенергії до Молдови, і тарифи на електрику в маленькій країні піднімаються більш ніж на 30 %. Країна втратила половину необхідного обсягу енергії. Керівник інституту з проблем СНД пояснив, що російські підприємства мали право діяти на власний розсуд, позаяк Молдова зайняла прозахідну позицію . У січні 2006 року Москва перекриває найбіднішій країні Європи газ (як до цього Україні), а заборона на ввезення вина навесні 2006 року завдає по економіці Молдови ще один удар. 

Іноді справа набуває серйозного характеру. У п’ятницю, тринадцятого незадовго до полудня на військовий об’єкт нападають агресори і захоплюють його. І ніхто навіть не зрозумів, що це був напад, він здійснювався співробітниками державного підприємства. 13 січня 2006 року близько 11 ранку до маяка російського Чорноморського флоту в українській Ялті під’їхало три автомобілі. З них вийшли люди, які повідомили, що прибули провести перевірку. Українці зламали дверні замки службових приміщень, відібрали в начальника маяка пропуск і перекрили доступ службовцям російського Чорноморського флоту. Українське міністерство транспорту пояснило, що йшлося про «виконання рішення суду», а маяк належить Україні. Тому ні про яке «захоплення» не може бути мови — просто змінили замки, пояснює Київ. Російський Чорноморський флот вважає це відвертою провокацією, заявляє Міністерство закордонних справ у Москві і додає, що це може «кинути тінь» на російсько-українські відносини.

З далекого Обнінська, за сто кілометрів на південь від Москви, куди вирушив міністр оборони Росії Іванов на інспекцію оборонних підприємств, він трохи пізніше заявив: «Охорона маяків у Криму має всі повноваження чинити так, як зазначено в Статуті гарнізонної та вартової служби». Опозиційні газети сприйняли цю фразу як команду стріляти і процитували Статут: черговий повинен зупинити тих, хто наближається, повторивши двічі: «Стій, стрілятиму!», потім дати звуковий сигнал на випадок, якщо порушники не розуміють російської мови (тобто вистрілити в повітря), після чого має право відкрити вогонь на поразку

Приводом для подібної поведінки стала суперечка про морські об’єкти в Україні, які не мають стратегічного значення. Як Київ, так і Москва претендували на маяк і навігаційну систему, посилаючись на один і той же договір. Суперечка тривала багато днів і стала темою номер один у засобах масової інформації. У розпал війни за маяк почалася ще й «м’ясна війна»: російське Міністерство сільського господарства повідомило, що з 20 січня заборонено ввезення продукції тваринництва з України. Підстави — численні порушення російського ветеринарного законодавства.

Криза з маяком і суперечки про м’ясо були відлунням газової сварки, що відбулася двома тижнями раніше, коли Москва з Нового року перекрила Києву вентиль. Після «помаранчевої» революції між Києвом і Москвою почалася холодна війна. Юлія Тимошенко, ікона української революції, звинуватила Москву в «сталінських методах». У липні 2005 року вона вступає в одноосібну битву з російськими органами влади. Московська військова прокуратура відмовляється відкликати ордер на арешт Тимошенко за підозрою в шахрайстві. Досить незвичайне рішення, враховуючи те, що підозрювана є прем’єрміністром України. Жінка з косою, укладеною навколо голови, скасовує запланований візит до Москви. Вона не хоче ризикувати, не хоче, щоб біля трапа літака її зустрічали люди у формі — не для того, щоб привітати, а щоб заарештувати. Раніше Тимошенко заявила, що зробить Україну менш залежною від російського газу і нафти. Москва любить усувати «незручних політиків», скаржиться вона. Однак російська сторона наполягає на тому, що Тимошенко свого часу підкупила російських чиновників, щоб ті занизили ціну на газ, через що Росія втратила мільйони. 

Коли Тимошенко йде з посади прем’єр-міністра, в заклятого ворога перетворюється Ющенко, а вона тепер може їздити до Москви безперешкодно. Одного разу, після такого чергового візиту до президента Путіна, російська прокуратура зупиняє розслідування без попереднього повідомлення і зазначення будь-яких причин. 

Повну версію книги можна безкоштовно завантажити на сайті видавництва Vivat.

Нагадаємо, раніше ми розповідали, чому Росія – насправді Московія.

Фото: Kremlin.ru