Добірка артхаусних фільмів, які варто подивитися.
Артхаус – категорія кіно вкрай неоднозначна та нечітка. І це зовсім не жанр.
Це ніша так званого “кіно не для всіх”, своєрідного, експериментального, ексцентричного, епатажного, дивного.
Артхаус називають елітарним мистецтвом, а в широкому сенсі терміном “артхаус” називають все, що не є мейнстримом.
Часто артхаусне кіно так і залишається у своїй обмеженій ніші – переглядається лише крихітною групою кіноманів-інтелектуалів, що роблять це на зло блокбастерам і всій масовій культурі.
Але фільми, про які ми сьогодні розповімо, напрочуд тепло були прийняті широкою публікою.
Ми відібрали для вас вісім артхаусних фільмів, які спочатку були артхаусними, але наперекір нішовості прославилися на всю планету.
ТОП артхаусних фільмів
Вічне сяйво чистого розуму (Eternal Sunshine of the Spotless Mind)
Французький режисер Мішель Гондрі, який також зняв “Науку сну” і “Піну днів”, відомий польотом своєї дикої в хорошому сенсі слова фантазії.
Його фільми схожі на ігрові мультфільми, тобто мультфільми за участю “живих” акторів і “живих” декорацій, але при цьому абсолютно ірреальні, як і належить бути мультикам.
“Вічне сяйво чистого розуму” завдяки участі Джима Керрі та Кейт Вінслет прорвалося за рамки артхаусу і виявилося в списках найпронизливіших кіноісторій про кохання.
Це трагедія двох закоханих, які не можуть бути разом і не можуть бути порізно, і тому стирають один одного з пам’яті в буквальному сенсі слова “зтерти”, не тільки показала зовсім іншу сторону коміка-кривляки, але і вистрілила публіці в самісіньке серце.
Амелі (Le Fabuleux Destin d’Amélie Poulain)
Тут ви, напевно, скажете: ооо, ну який же це артхаус, це ж ромком!
Звичайно, ромком. Але ромком, що за своєю природою повністю артхаусний.
Це стає очевидним, якщо розкласти “Амелі” на окремі сцени і проаналізувати, як вони зняті та подані.
Це очевидно і з оригінального довгої назви, геть невідповідної для мейнстриму, – “Неймовірна доля Амелі Пулен”.
І з ексцентричності головної героїні, яка ще та дивачка і схожа на суміш керроллівської Аліси з Білосніжкою-феміністкою, яка не чекає поцілунку принца, склавши руки, а сама всіляко підштовхує того до дій.
І з фільмографії французького режисера Жан-П’єра Жене (досить подивитися “Делікатеси” і “Місто загублених дітей”).
І все ж “Амелі”, не дивлячись на приналежність до елітарного кіно, стала всенародно улюбленою сттрічкою, одним з кращих романтичних фільмів всіх часів.
Можливо, це тому, що у мрійливій дивачці-офіціантці, її маленьких повсякденних задоволеннях, скромних героїчних прагненнях, смішних питаннях, адресованих до Всесвіту, і в щирих прагненнях до казкової любові кожен впізнав кращу сторону себе, ту сторону, що залишилася в дитинстві.
Лобстер (The Lobster)
З цією алегоричною сатирою-антиутопією грецький артхаусний постановник Йоргос Лантімос прорвався до Голлівуду.
І тепер у всіх його фільмах незмінно знімаються великі голлівудські зірки.
“Лобстер”, що викликав небувалий ажіотаж в рядах фестивальної публіки, вийшов за рамки поняття “кіно не для всіх”, завдяки своєму нахабству і провокаційності, завдяки химерній комбінації радикальної жорсткості та не менш радикального гумору.
Фільм розповідає оригінальну історію кохання, яка відбувається в антиутопічному недалекому майбутньому, де знайти партнера є в буквальному сенсі питанням життя та смерті.
У цій картині Лантімоса просто-таки розстріляв впритул всю загальнолюдську сентиментальність, що вкладається в ідею любові.
Він перетворив любов або на повинність, або на протест, і з бездоганно художньою та виразною жорстокістю продемонстрував, що егоїзм сильніший за будь-які інші почуття.
Дивіться, що вийшло з того коктейлю, у трейлері.
Біла стрічка (Das weiße Band)
“Біла стрічка” – абсолютно правдоподібна реконструкція невеликого німецького містечка на порозі нацистської епохи.
Німеччина, 1913 рік. У цілком благополучному німецької селі зовні все тихо і благопристойно. Але одного разу в цьому “ведмежому кутку” починають відбуватися зловісні, таємничі події, на кшталт насильства, вчиненого невідомими над розумово відсталим хлопчиком.
Підозра падає на дітей суворого місцевого пастора, які з дитинства носять білі пов’язки “як символ чистоти і невинності, а в душі у них в результаті проростають в знак протесту брехня, зло, тяга до насильства”.
Молодий сільський учитель намагається розібратися у всьому цьому, але майже за кожним з мешканців села стоять свої темні таємниці, і ніхто не хоче, щоб вони виплили назовні.
Майже у кожного персонажа дві сторони: зовнішня, звична і “пристойна”, та внутрішня, обтяжена якоюсь темною таємницею.
Атмосфера загального страху наростає. Події, в які втягнуті багато дорослих і дітей, схоже, дивним чином пов’язані між собою.
Розібратися в них намагається місцевий учитель.
Це неординарний фільм про природу зла і виховання дітей, яким судилося стати нацистським поколінням.
Залягти на дно в Брюгге (In Bruges)
Комедія «Залягти на дно в Брюгге» досить чорна, щоб заслужити місце в списку артхаусних стрічок. Це такий собіартхаус від мейнстриму, як би дивно це не звучало.
Запоровши завдання, двоє найманих вбивць, Рей і Кен (Колін Фаррелл і Брендан Глісон), за наказом боса на ім’я Гаррі (Рейф Файнс) повинні відсидітися в Брюгге.
Кен з інтересом занурюється в історію та архітектуру старовинного бельгійського міста, а Рей мріє з нього забратися.
Це кумедна і кривава комедія з блискучою акторською грою, дотепними діалогами та роздумами про людський дух, про його принципи, чесноти й недоліки, про почуття провини та екзистенціалізм.
Кримінальне чтиво (Pulp Fiction)
Не повірите, але так, у “Кримінального чтива” теж артхаусна природа (як і у всіх ранніх робіт Тарантіно).
Тарантіно перетворив трешеве насильство в справжній арт. Змусив широкі маси слухати свої довжелезні скоромовні діалоги і залучатися до нелінійного оповідання, а критиків змусив поважати відсутність політкоректності.
Він же перевернув канони кримінального жанру, воскресив спагетті-вестерн, ризикнув представити дуже альтернативну версію Другої світової, навчив сміятися над речами, над якими сміятися не прийнято.
Також по темі: Геній атмосферних фільмів: ТОП-5 найкращих стрічок Вуді Аллена Незрівнянна Джолі: топ-5 фільмів із легендарною акторкою Без Титаніка. П'ять найкращих фільмів з Леонардо Ді КапріоІ навіть змусив громадськість прийняти та полюбити свій фут-фетиш.
Він став самоучкою, який підкорив ряди професіоналів, і першовідкривачем інтеграції артхаусу в поп-культуру і поп-культури в артхаус.
Таксист (Taxi Driver)
Ні, Мартін Скорсезе – НЕ артхаусний режисер.
Однак його ранні роботи дуже близькі до цієї ніші.
І особливо беззаперечний шедевр “Таксист”.
Це суб’єктивна історія ветерана В’єтнамської війни, який, працюючи нью-йоркським таксистом, намагається влитися в “нормальне” мирне життя, але замість цього бачить світ і Америку у виключно чорному світлі, викликала великий резонанс в серцях американців поств’єтнамской епохи, які ще зализували фізичні і душевні рани.
Зіграний молодим Де Ніро солдат з посттравматичним синдромом, спраглий до живого спілкування і прагне виправити падіння і гріховність суспільства, в результаті перетворюється на вбивцю-соціопата.
Нездатний до комунікації та адекватного сприйняттю реальності, він бачить навколо таке ж пекло, яке бачив на полі бою, і не знає іншого виходу, крім як знову взяти в руки зброю.
Образ таксиста став не просто монументальним кіногероєм і символом часу, але уособленням найпохмурішою віхи американської історії.
А на користь того, що кіно належить до артхаусу, говорить і той факт, що сценарист Пол Шредер, створюючи образ Тревіса Бікла, надихався екзистенційними творами Сартра і Достоєвського (а саме романом «Нудота» і повістю «Записки з підпілля»).
Зомбі на ім’я Шон (Shaun of the Dead)
Одна з перших робіт британського коміка-пародиста Едгара Райта.
Це був малобюджетний алегоричний проект під виглядом пародії на зомбі-класику Джорджа Ромеро “Світанок мерців”.
Сюжет починається з того, що в простого продавця Шона звидається нелегкий тиждень.
Подружка кинула його, вітчим намагається ним керувати, а найкращий друг виводить із себе всіх довкола.
Для повного щастя Шону багато не треба – посидіти в улюбленому пабі та пограти на приставці. Але спокійного життя нашому героєві не побачити. Лондон опиняється у владі зомбі, і тепер Шон має розв’язувати всі проблеми, паралельно рятуючи друзів від живих мерців.
Попри те, що в око глядачу впадає дешевизна виробництва, підкреслена відсутність динаміки та виразна абсурдність того, що відбувається на екрані, дотепний “Зомбі на ім’я Шон” полюбився широкій публіці і навіть великим кіностудіям.
Завдяки цьому бюджет наступної картини Райта, пародії на поліцейські бойовики “Типу круті лягаві”, вже виріс у два рази, а до продакшну приєднався такий голлівудський мейджор, як Universal.
Нагадаємо, нещодавно ми писали про 5 фільмів неперевершеного режисера Квентіна Тарантіно.
Фото: IMDB
