Можливо, цей пост здасться вам передчасним. Але все ж таки – як відбудовуватимемо країну?
Зараз з усіх боків ми слухаємо новини з фронтів, успіхи, тактичні маневри тощо. Я не військовий, тому я це не коментуватиму.
Більше того, закликаю – якщо ви не військовий – то теж мовчіть. Вірте та мовчіть, усе. І не фоткайте техніку:) Все буде гаразд і скоро закінчиться!
Але я хочу поговорити про речі, які мені здаються не менш важливими.
Війна закінчиться, і перед нами постане питання – а за які гроші відбудовувати країну? Як проводити фінансування цього процесу?
Почну з того, що я не вірю в Плани Маршала та інші дивовижні історії про «закордон нам допоможе». У найкращому разі дасть КРЕДИТИ. Кредити треба віддавати.
Якщо ви не знаєте, то ось зараз половина доходної частини бюджету йде на погашення зовнішніх позик і наші «партнери» щось не говорять навіть про те, щоб списати наші борги. “Війна війною, а кредит за розкладом”.
Крім того, весь світ провалився в глобальну економічну кризу, і це явно ще не межа.
Вертолітних грошей не буде, просто тому що у світі немає надлишкової маси дешевих грошей, які треба кудись прилаштувати.
Гроші друкують, але через поточну кризу, вони відразу вимиваються з реального сектора у фондові ринки та криптовалютні біржі.
Тому, до речі, інвестувати у відбудову України нікому не буде вигідно. Навіщо важко працювати заради маржі 5%, якщо на грі на біржі можна отримати 55 або 155%? Це теж саме, чому у нас немає у войовничій країні жодного нового військового заводу, зате скрізь будувалися ЖК та котеджні містечка.
Навіщо робити складний Бізнес-план і піднімати виробництво, сподіваючись на прибуток через пару років у 20%, якщо в Києві будівництво має маржинальність у 500 і більше відсотків. Як сказав мені мій друг-забудовник – «У Києві стільки будують, бо у Києві куплять будь-яке гавно».
Виходячи з вищесказаного – треба покладатися на свої ресурси. Які ресурси ми маємо? Давайте думати разом.
- Земля
- Логістичне становище
- Туристичний потенціал
- Освічене населення із низькою вартістю праці
- Якісь залишки наукового комплексу фундаментальних наук
- ІТ-сектор
- Промисловість *але це вже не точно*
- Досвідчені військові
Тепер давайте подивимося, що з кожного з цих напрямків можна використовувати відразу і кому це цікаво:
1. Земля – в умовах продовольчої кризи у світі, вона буде цікава багатьом, і за можливість купити сільгоспугідь, той же Китай цілком може дати деякі гроші на відновлення країни.
Але багато чого з цього піде на банальне розмінування полів.
Крім того – завдання іноземного інвестора буде в тому, щоб відбудувати сільгосп і дороги до портів і залізничних шляхів для вивезення продовольства.
2. Логістичний потенціал, пов’язаний із попереднім пунктом, треба буде вивозити продукти.
3. Туризм – гарних місць у нас багато, але боюся, що у просто туризму нам буде мало.
Треба буде робити ставку на «відпочинок без обмежень». Казино, борделі і таке інше. Звучить не дуже, але, по суті, в більшості країн Європи це все законно, чим ми гірші? Крім того, це і так є, всі це знають. А так хоч податки платитимуть.
Та й у розореній війною країні – не до жиру. При цьому, у світі, який у кризі, теж буде не так і багато охочих і які мають можливості витрачати гроші на туризм. Тому лише на туризм робити ставку не можна.
4. Освічене населення із низькою вартістю праці – це великий плюс, особливо якщо комусь треба розгорнути промисловий кластер.
Але ось хто розвиватиме чужий регіон в умовах кризи – я поки що слабко уявляю.
5. З наукою ще простіше – швидше за все всіх, хто цікавий, просто вивезуть, заманивши хорошими контрактами та перспективою громадянства.
6. ІТ – тут якраз все непогано, але боюся, що як тільки відкриють кордони – більшість ІТ-шників просто поїде.
7. Промисловість. Ну що не розбомблять – про те потім поговоримо.
8. У нас після війни буде чимало досвідчених військових, чому б не створити ЧВК під “дахом” держави, які продаватимуть свої послуги та забезпечать потік валюти у скарбницю у вигляді податків.
Як бачимо, деякі точки зростання ми маємо.
Але де брати гроші – не зовсім зрозуміло. Враховуючи, що на початку статті я пропонував не сподіватися на «закордон нам допоможе», то ось про що я подумав:
У нас 30 років не працює механізм емітованої національної валюти для проектного інвестування. Тобто гроші у нас друкують, інфляція працює, а от подивитися рівень монетизації економіки – наскільки кількість грошей в економіці відповідає кількості товарів та послуг – ніхто навіть не пробував.
А тим часом – якщо друкувати гроші та видавати ці гроші під конкретні проекти, то при недомонетизації економіки (а є у мене обґрунтована підозра, країна у нас недомонетизована, оскільки так у всіх країнах колишнього СРСР), ми зможемо досить швидко відновити хоча б базову інфраструктуру та пов’язаність країни. Подивіться, скільки мостів та доріг вже треба буде забудувати. І це не говорячи про житло для людей.
У чому суть ідеї, якщо коротко:
Якась юрособа (приватна компанія, державний холдинг з України або того ж Китаю, державно-приватний консорціум тощо) пропонує проект будівництва чогось (заводу, аеропорту, траси, університету).
Проект має бути опрацьований, описано, що він дасть не лише інвесторам, а й державі та народу, період окупності, обчислений економічний ефект, соціальний ефект.
Після цього – держава друкує під проект гроші та розміщує його на рахунку в НБУ чи Мінфіні, і далі – згідно з графіком проекту виділяються гроші на оплату рахунків під платіжне зобов’язання, яке підтверджує чиновник профільного відомства, який курирує проект.
Тобто – гроші на етап 2 дають тоді, коли етап 1 готовий (якщо треба заздалегідь – це ще на етапі затвердження має бути узгоджено в плані робіт). Крім того, всі проплати йдуть тристороннім договором – тобто платить НБУ, а постачальник поставляє виконавцю. Виконавець живих грошей не отримує (а то ми знаємо потім куди гроші йдуть).
Ну і головне – за зрив проекту – від 5 до 15 із конфіскацією та скасування презумпції невинності. Тобто виконавці та чиновник куратори повинні будуть довести, що вони не винні, а не навпаки.
Нам країну відбудовувати, тут не до свята.
Нагадаю, що найдовше військове становище в історії було на Тайвані – 35 років, саме для того, щоб залізною рукою наводити лад і піднімати країну. З Південною Кореєю, Сінгапуром та Японією було приблизно так само.
Що нам дасть такий підхід в умовах кризи та світової катастрофи? Ми зможемо запустити механізм внутрішнього інвестування без надії на добрих закордонних друзів та зашморгу кредитів на шию.
Крім того – це не скасовує торгівлі продуктами, військовими послугами та туризму, що дасть струмок іноземної валюти, необхідної для закупівлі тих же верстатів для оновленої промисловості або обладнання для видобутку своєї нафти, газу та урану (у нас непогані запаси, просто їх до ладу не розробляють).
В цілому ось такі думки, сподіваюся, було цікаво і буде корисно. Може, ще напишу.
Фото: Depositphotos
Також по темі: Картинки з минулого життя. Записки про останній вечір перед війною Зараз ми – найважливіша країна у світі. Казарін про службу в теробороні Гондор проти брехні. Чому історична доля Росії – руйнувати і псувати?
