На годиннику 23:34, 23 березня 2022 року. Подумки відмотую календарний місяць.
Саме в ці хвилини, місяць тому, я заходила в свою квартиру, додому. А ще за пару годин до того, була з татом в «Театрі на Подолі», дивилися «Зойчину квартиру».
Потім гуляли зимним, але вже таким весняним Андріївським узвозом. Неймовірна небесно-блакитна Андріївська церква, маленькі кав’ярні поруч, художники і торговці збирали свій крам, не дивлячись на доволі пізню годину.
Я вперше взула на вихід нові челсі, тримала під руку тата і відчувала спокій. Не буду зараз казати «а я щось таки відчувала, що щось станеться».
Просто тоді я сказала татові, що якось тихо, як затишшя. Говорили про ймовірність війни і що її не може бути найближчим часом. Я казала татові, що страшно. Він як завжди відповідав «зайчику, все буде добре».
Подумки, хотіла запам’ятати ці картинки міста. Запам’ятала. Я запам’ятала свій останній вечір під війною.
Запам’ятала, як слухала Колу «Маленька дівчинка» та Антитіла «Стань». Йшла від маршрутки напівтемними дворами додому без оглядань і тривоги. Бо я ж на своїй вулиці, на «своєму районі».
Я ще не підозрюю, що в 5-й ранку почую вибухи і подумаю «та ладно». А в 6:25 подзвонить моя краща подруга-кума:
- «Котику, ти ще спиш?
- Ну таке!
- Почалося, війна. Збирайся потроху.
- Бл.. Добре. Дякую, що подзвонила.
- Заправ машину.
- Угу
- Я тебе люблю
- І я.
Тепер це картинки з минулого життя. І таких життів-картинок мільйони. Війна обнулила, розмежувала і стерла кордони розуміння та усвідомлення стану речей. Думаю, для більшості Українців. Та Ми всі прийняли точно єдине рішення – ЖИТИ! Як, де, коли, з ким, за яких обставин і можливостей, у цьому чи іншому світі – інше питання і відповідь у кожного своя!
Прийняте рішення сьогодні – це безоціночний факт!
Мені хочеться, щоб ми дозволяли собі жити і відновлювалися морально.
Починали потроху читати, не тільки новини, а й книги. Починали слухати музику, подкасти, казки. Починали дивитися фільми! Відбудовували свою піраміду Маслоу.
Я от вперше за місяць повертаюся до блогу. Повертаюся, бо це важливо говорити про літературу, підтримувати культуру, пам’ять, сенси. Відверто, читати знов я почала декілька днів тому: по декілька сторінок, повільно, часом, перечитуючи ті самі слова декілька разів. До цього був повний розфокус, дезорієнтація, фізично, навіть в голові паморочилося.
Мої знайомі, які вперше за декілька тижнів пробували дивитися серіали – ловили страшні панічні атаки. Хтось досі відкладає перегляд фільму, бо «не час зараз».
Повірте! Зараз саме той час, саме той момент пробувати і робити перші кроки.
Тільки маючи сили, фізично і принаймні, хоч трохи психологічно, ми зможемо допомогти іншим!
Фото: Unsplash
Також по темі: Зараз ми – найважливіша країна у світі. Казарін про службу в теробороні Танки заглохнуть, економіка теж. Кулеба про невтішне майбутнє для Росії Гондор проти брехні. Чому історична доля Росії – руйнувати і псувати?
