УКР
ICTV - Разом краще
  • Головна
  • Проекти
  • Відео
  • Онлайн
УКР
ICTV Ранок 27.04.2022 14:00
27.04.2022 14:00
Поділитися

Росії доведеться себе перевигадати. Казарін про перемогу України

Казарін
Павло Казарін
Політичний оглядач

У росіян так. Де ракета впала – там і база “Азова”.

Мій провідник спльовує і відвертається. Ми стоїмо на чернігівському стадіоні імені Юрія Гагаріна. Росіяни витратили на нього відразу п’ять ракет – і понівечене поле, і трибуни не впізнати. Знаєш, Юро, ви справді все протикали.

Чернігову відчутно дісталося. Бої йшли периметром міста – і наробили в передмісті шрамів. Облогу знято, але повернення до мирного життя тут йде повільніше, ніж у Сумах чи Києві. Заклади закриті, черги до волонтерських центрів довгі, а асортимент у магазинах – лаконічний. Кажуть, що на піку бойових дій у місті залишився лише кожний третій мешканець. Інші зараз повертаються, тому готуйтеся до корків на в’їзді.

При цьому все, що заведено називати «обличчям Чернігова» – вціліло. Окупанти лише знищили готель «Україна» у центрі міста і той самий стадіон, на якому, за їхніми даними, був військовий об’єкт. Військового об’єкту там не було. Стадіону тепер – також.

Утім, фоторепортажі заїжджих журналістів не завжди релевантні. Деякі піддаються спокусі й починають знімати тільки знищене. У результаті багато хто їде до Чернігова у пошуках ще одного Маріуполя. На щастя, його тут нема.

Але все одно Чернігову відчутно дісталося. Сильніше за Суми. Сусідньому обласному центру пощастило – якщо такі слова взагалі можна застосовувати в умовах воєнного часу. Про нещодавню облогу в Сумах нагадують лише зруйнована бомбами вулиця з приватною забудовою та свіжі могили на Алеї героїв міського цвинтаря.

Зате не пощастило Охтирці та Тростянцю. Чим довше слухаєш місцевих, тим чіткіше розумієш, що «Буча» — це не стільки власне ім’я, скільки ім’я загальне. Не ексцес, а тренд. Що російські війська перестають прикидатися «визволителями» і поводяться як «завойовники». І ми можемо лише здогадуватися про масштаби того, що відбувається зараз у Херсоні, Мелітополі та Бердянську.

Чим довше спостерігаєш за тим, що відбувається, тим частіше ловиш себе на думці: а чи можлива альтернативна редакція російської культури? На що може спертися росіянин, який не хоче поводитися як варвар і шовініст? Чи зможе він знайти однодумців серед своїх письменників і поетів, художників і філософів? Хто, крім Герцена, здатний бути для нього слоном і черепахою?

Катастрофа теперішнього неминуча – а це означає, що зрештою Росії доведеться себе перевигадати. Подібно до того, як перевигадали себе Німеччина і Японія. Але якою буде нова редакція? З якими іменами? І чи взагалі буде?

Узбіччя північних областей завалені російською бронетехнікою. Іноді – покинутою. Найчастіше – спаленою. Цікаво, а що думають про те, що відбувається, усі ті країни, що десятиліттями купували в Росії її танки? Як вони реагують на ці «польові випробування» у прямому ефірі? Як оцінюють живучість усього, що встигли придбати? Чи не виникає бажання змінити постачальника?

Причому весь цей час українська армія успішно воює модернізованою радянською зброєю та іноземними ручними ракетними комплексами. А що було б, якби в ЗСУ було сучасне важке західне озброєння? Якими цифрами вимірювалися б російські втрати? І чи змогли б щось протиставити російські танки – німецькій артилерії, а російські літаки – американській ППО?

Усе частіше думаєш про те, що слава «російської зброї» ґрунтується на тому, що її ніхто ніколи в польових умовах не випробував.

З часів ірано-іракської війни та битви за Фолкленди більшість воєн по всьому світу були протистояннями регулярних армій та партизанських рухів. Наша війна стала винятком із загального правила. В Україні триває битва двох інституційних військових машин – з усією номенклатурою можливого озброєння. Регулярна армія проти регулярної армії. Виняткова рідкість за останні сорок років.

До цієї думки починають звикати навіть західні партнери України. І якщо спочатку вони постачали нам лише легке озброєння, то тепер потроху переходять на важке.

Також по темі: Зараз ми – найважливіша країна у світі. Казарін про службу в теробороні Тероборона – це країна в мініатюрі. Казарін про війну та службу Росія власними руками зшиває Україну. Казарін про поразку Москви

Українська армія подолала їхню інерцію й позбавила забобонів. Виявилося, що король голий, а у колоса глиняні ноги. Виявилося, що Давид вміє поводитися не тільки з пращею, а й з гаубицею.

Дивовижна справа. Прямо зараз Росія переконує тих, хто вагається. Підштовхує нерішучих. Мотивує тих, хто сумнівається. На наших очах вона робить все, щоб стати синонімом токсичності – на тлі якого звичні автократії виглядатимуть зразком адекватності.

Зараз Кремль ховає роки й мільярди, витрачені на прикорм союзників по всьому світу. Вони б і раді знайти для Москви виправдання, але як їх знайдеш, якщо Кремль воює з нацистами-наркоманами та з птахами-розповсюджувачами з біолабораторій.

Це якийсь бог із машини. У сценаріях такі сюжетні повороти викреслюють за награність. Таке відчуття, що ми опинилися всередині блокбастера і десь зараз на Ородруїн має дертися Фродо. З тією різницею, що наш фінал усе ще не прописаний.

Наша війна визначить контури континенту. Окреслить правила та межі. Про нашу реальність стануть писати книги та захищати дисертації. Ми — це Гаррі Поттер та Вільям Уоллес, Наві та Хан Соло. Ми звалюємо з Шоушенка й підриваємо Зірку смерті, воюємо з Харконненами та кидаємо виклик Таносу. Ми – найепічніше, що випадало цьому століттю. Ми ще не перемогли, але вже перемогли.

Наші діти нам заздритимуть. Наші онуки втомляться слухати нас.

Фото: Павло Казарін

If you have found a spelling error, please, notify us by selecting that text and pressing Ctrl+Enter.

27.04.2022 14:00



Загрузка...

Дивіться на ICTV

ВГОРУ
Вгору

    Spelling error report

    The following text will be sent to our editors: