УКР
УКР
04.12.2020 17:00
Поділитися

Незручні питання щодо гомосексуальності – що потрібно знати і як до цього можна ставитися?


У тебе це підліткове, пройде. А хто з вас дружина, а хто чоловік? Це все, бо ти ще нормальної дівчини/хлопця не зустрічав/ла. І ще мільйон нісенітниць, які летять у сторону представників ЛГБТ+ ледь не щодня.

Здавалося б, марші рівности не могли пройти даремно, але суспільство досі не визнає іншої любови, окрім тої, що між жінкою і чоловіком.

Звідки береться гомосексуальність і чому люди не сприймають це як норму? Ранок у Великому Місті вирішив розібратися у цій темі, а також поговорити про це з психологом Олегом Следєм та співзасновником ЛГБТ-організації ГО «Точка опори» Тимуром Левчуком.

Як було раніше

Раніше гомосексуальність було заведено вважати за психічний розлад, що потребував лікування.

«Хворобу» намагалися викоренити часто жорсткими методами.

Наприклад, шокова терапія електричним струмом, примусові побачення з представниками протилежної статті. Звісно, такі експерименти не стали успішними. Щодо розладу вживали термін «гомосексуалізм».

Не треба й не можна користуватися такою лексикою, як гомо-, бісексуаліст, оскільки саме частинка «іст» має безпосереднє відношення до застарілої термінології. Краще казати гомосексуал, бісексуал тощо.

То як правильно казати?

Краще вживати терміни «гей» та «лесбійка» щодо опису людей, яких приваблюють представники їхньої статі. На цьому наголошують самі активісти.

Одностатеві стосунки не варто завжди позначати як гомосексуальні, якщо того не вимагає контекст. Стосунки, пара, почуття у представників ЛГБТ+ спільноти такі ж, як і в людей із гетеросексуальною орієнтацією.

До того ж не варто забувати, що епітет «гейський» є неприпустимим у риториці сучасної людини. Не існує визначальних рис способу життя лесбійок чи геїв. Люди різноманітні у власному виборі цінностей та вподобань.

Гомосексуальність – не хвороба

У другій половині минулого століття науковці провели низку досліджень і дійшли висновку, що гомосексуальність не є хворобою.

У 1992 році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) офіційно викреслила гомосексуальність з міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10).

Коли може формуватися сексуальна орієнтація

Щоденно представники ЛГБТ+ спільноти стикаються із різного роду стереотипами. Однією із найпоширеніших є думка, ніби орієнтацію вони «здобули» після дитячої/підліткової травми. Але чи все так однозначно?

Одним із досліджень доведено, що орієнтація формується до народження. На 10-12 тижні в ембріона формуються статеві ознаки, пізніше структури мозку, які відповідають за сексуальну поведінку.

У тому числі гіпоталамус, який відіграє головну роль у формуванні сексуальної орієнтації.

Після формування статевих ознак, у 2 половині вагітності, мозок може обрати інший шлях розвитку.

Скажімо, якщо через гіперплазію (збільшення кількості клітин в органіРед.) кори надниркових залоз в ембріоні дівчинки синтезується завелика кількість чоловічого статевого гормону – тестостерону, її мозок може формуватися схожим до чоловічого.

У результаті — велика ймовірність розвитку гомо- чи бісексуальності.

Існує ще низка причин, які можуть вплинути на синтез статевих гормонів плоду, унаслідок чого мозок змінює напрямок розвитку та набуває рис протилежної статі.

Чи можна стати гомосексуалом упродовж життя

Хоча дослідження ще проводяться, і це питання не є до кінця вивченим, варто пам’ятати, що це не хвороба, яка передається повітряно-крапельним шляхом.

Опиратися на категоричні судження у цьому питанні не варто. Оскільки процес дуже різноманітний, – зазначає психолог і психотерапевт Олег Следь.

— Якщо опиратися на думку, що орієнтація формується під час психосексуального розвитку, тоді це називається сформований невротичний прояв, який виникає за рахунок певних складних фрустрацій, з якими не справилася психіка людини.

Психолог Олег Следь

Наприклад, з 1,5 до 3 років життя у дитини починається прояв себе. Якщо на цьому етапі буде сформовано багато заборон, тоді утворяться невротичні фіксації.

Вони можуть стосуватися не лише гомосексуальності. Але це може вплинути на певний вибір, оскільки у цей період починає формуватися сексуальної ідентичності.

Отож, за словами психолога, немає категоричної відповіді, які фактори вплинули чи не вплинули на формування орієнтації.

Люди звикли впадати у дві крайності, але між ними є ще багато відтінків. На них треба теж звертати увагу.

Чи обов’язково транслювати свою орієнтацію суспільству

По-перше, пам’ятайте про те, що, так зване, зізнання суспільству не має бути самоціллю. Кричати на увесь світ про власну сексуальну ідентичність не нагальна потреба.

Головне пропрацювати усі моменти всередині, навчитися сприймати себе таким як є.

Сексуальність — це щось особисте, інтимне. Людина сама вирішує, як їй користуватися цією інтимністю, — Олег Следь.

Для початку варто бути певним у своїй ідентичності, у своїх почуттях. У цьому може допомогти психотерапія. Наступним кроком має стати, власне, розмова.

Чи потрібно для цього готувати своїх близьких

Психолог зазначає, що все досить індивідуально. Це залежить від багатьох факторів, наприклад, наскільки близькими є стосунки у сім’ї.

Важливо пам’ятати одну річ. Коли люди відкриваються близьким щодо своєї орієнтації, виникає страх, що батьки почують перший раз і відкинуть.

Це абсолютно нормально. Потрібно “дозволити” собі боятися.

Після цього наступає етап прийняття. Батькам важливо пережити цей процес, оскільки вони також стикаються з чимось новим у своєму житті.

Марші Рівности

Можна почути різні думки: «Демонстрація гомосексуального способу життя є пропагандою і збільшує кількість охочих “вступити в ряди” ЛГБТ+ спільноти», «я і не проти, але навіщо це транслювати», «можуть побачити діти…».

Існують прибічники думки про, так звану, гей-пропаганду, яка транслюється на прайдах, маршах рівності тощо. Але чи так це насправді?

28 червня 1970 р. у Нью-Йорку та інших містах США пройшли перші Марші рівности. Вони відбулися на честь річниці рейду поліції на гей-бар “Stonewall Inn”, що трапився 28 червня 1969 р.

З тих подій пройшло пів століття. Але представники ЛГБТ+ спільноти досі відчувають тиск на собі з боку суспільства. Тому мета усіх Маршів залишається все та ж: не пропагувати, а боротися за право бути прийнятим.

Іншими словами, за право бути собою, не приховуючи і не соромившись.

Триматися на людях за руки, вступати в шлюб, всиновлювати дітей, не приховувати це від близьких — це найпростіші речі, які є далекими й часто недоступними для представників ЛГБТ+ спільноти.

Наразі Марші рівности – це чи не єдина нагода для ЛГБТ бути видимими, розпочинати суспільну дискусію щодо зміни законодавства для досягнення рівних прав, — говорить виконавчий директор, співзасновник ЛГБТ-організації ГО «Точка опори» Тимур Левчук.

— Марші рівности не суттєво змінюють ставлення до ЛГБТ. Вони скоріше мобілізують союзників/ць рівних прав, але також і тих, хто проти. У будь-якому випадку люди роблять свій вибір.

Закон на боці тих, хто потребує?

Співзасновник ЛГБТ-організації Точка опори Тимур Левчук

Зміна законодавства – це довготривалий процес. Відповідно більшість законодавчих ініціатив гальмуються, політики очікують, що ці питання будуть мати менше супротиву у суспільстві.

Тому поки питання рівних прав не стане пріоритетом для виборця, ми скоріше за все не побачимо позитивних змін у законодавстві.

Тут варто додати, що ЛГБТ-організації працюють над розвінчуванням міфів увесь рік, просто ця робота не викликає такий резонанс, як Марші рівности.

Наприклад, Точка опори (одна з найбільших національних ЛГБТ-організацій в Україні – Ред.) постійно проводить тренінги для психологів, лікарів, HR-менеджерів, журналістів.

На цих тренінгах менше спротиву, у людей більше питань, як з цим працювати, жити тощо.

Ірраціональний страх, що породжує ненависть

«Горітимеш у пеклі за содомію!», «Вас усіх треба винищити!», «Геї винні в поширенні епідемії ВІЛ/СНІДу», «Ти кажеш, що лесбійка, бо хочеш особливої уваги».

Так, гомофобія породжує чимало агресії, яка трансформується у насилля. Цькування, побиття, неприйняття — ось сьогоднішня реальність. У деяких країнах гомосексуальність досі криміналізується, смертельно карається.

Погрози деколи завершуються вбивствами, каліцтвом людей за те, що вони начебто не такі, як усі.

Це все про нас, це все ми. Тому проблема гомофобії стосується не когось одного, а є загрозою і викликом для всього суспільства. Сьогодні б’ють за вибір, кого любити. Що буде завтра, страшно уявити.

Чому так відбувається? Як люди стають гомофобами?

Питання ідентичності, зокрема сексуальної, часто викликає тривожні емоції.

Ще з дитинства ми поглинаємо певні заборони, які були в сім’ї. Батьки розказують, що хлопчики можуть любити тільки дівчаток і навпаки. Саме такі моменти можуть викликати тривожність.

Страх формується задовго до проявів агресії. Ми хочемо бути відповідними нормам, які нам прописали батьки та суспільство, – Олег Следь.

Часто нищівна агресія та повне несприйняття інакшості зумовлене захисною реакцією – проекцією. Людина боїться втратити контроль над собою і стикнутися із подібним проявом у собі.

Сексуальна ідентичність людини

— У кожній людині є гетеросексуальна та гомосексуальна частина. Але ні та, ні інша не говорить про сексуальні вподобання, — роз’яснює психолог.

Також по темі: Рікі Мартін підірвав мережу поцілунком зі своїм коханим

Якщо гетеросексуал сприймає у собі гомосексуальну частину, то він може бути ніжним у спілкуванні з чоловіками, обійняти, поцілувати в щоку або поговорити про щось романтичне.

Усе те, що люди віднесли в категорію “дівчаче”. Але це звичайний прояв людини. Те саме відбувається у жінок. Така поведінка не про сексуальні вподобання, а про вміння спілкуватися із самим собою.

Навряд чи можна уявити внутрішню гармонію, любов до себе у тих людей, які здатні до проявів агресії стосовно орієнтації тощо.

Підтримувати не означає представляти рух

Окрім того, важливо розділяти поняття підтримки руху і причетність до ЛГБТ+ спільноти. Кожен із нас може долучитися до діалогу й захисту у тому середовищі, у якому перебуває. Про це наголошує Тимур Левчук.

Наприклад, військові розпочинають таку дискусію у своїх групі, батальйоні. Бізнес може боротися з дискримінацією на робочому місці, а також порушувати це питання у своїй маркетинговій стратегії.

Усе це призводить до зміни суспільної думки, адже більшість людей в Україні каже, що не підтримує ЛГБТ “на автоматі”. Їм здається, що це позиція «більшості» і краще «не виділятися».

Поява людини, яка каже «я не проти», «у мене є друзі та рідні з числа ЛГБТ» тощо, суттєво змінює ситуацію, адже іншим людям вже простіше сказати, що вони теж ставляться нейтрально.

Нагадаємо, Ранок у Великому Місті раніше розповідав про життя геїв та лесбійок у Нідерландах – першій країні, у якій були легалізовані одностатеві шлюби.

Фото: Unsplash

Анастасія Керпань

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

04.12.2020 17:00



Загрузка...

Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

Увійти через соц. мережу

ВГОРУ
Вгору

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: