Як Кремль приручив російських рокерів?

Павло Казарін

Політичний оглядач

В 2014, коли я від’їжджав з Криму до Києва, то не забрав із собою гітару. Після анексії в мене не лишилося, що під неї співати.

Усе, що ми називаємо російським роком, народжувалося як протест.

Існував великий світ офіційної пропаганди, а потім виходив музикант та визначав діагноз своєму часу.

У тих текстах було бунтарство, антисистемність і небажання ходити в ногу.

А потім сталися нульові, і кожен російський Сід Вішез поспішив стати Іосіфом Кобзоном.

Включно з автором цієї пророчої формули Костянтином Кінчевим.

Їх одомашнили: Сурков писав тексти для “Агати Крісті”, Путін брав з собою в дорогу диски “Чайфу”.

З протестно-злого російський рок перероджувався на буржуазно-ситий, що в ньому право казати правду підмінювали ліричні переживання.

Замість оголеного нерва — знеболювальний укол ретельно дозованої емоції, густо перемішаної з ностальгією для сорокарічного офісного планктону.

Російський рок став музичним мейнстрімом, бізнесом на прагненні до безпечної фронди.

Поки музиканти співали про самотність та нерозуміння — їх самих трепетно любили, старанно розуміли й пальцем на двері не вказували.

Причетність до рок-музики означала право на ототожнення з інтелектуальною меншістю.

Це був час тотального кепкування, безвідповідальності та лаунжу. Багато хто цієї спокуси не витримав.

2014-го старий затишний світ обвалився. У цій новій реальності кожному довелося визначатися з барикадою. Навіть більше: з’явилися запитання, на які можна відповісти лише однозначно.

Детальніше про російський рок дивіться у відео.

Нагадаємо, раніше ми назвали 5 причин не слухати російську музику.

Фото: Unsplash