Павло Казарін
Політичний оглядач
В 2014, коли я від’їжджав з Криму до Києва, то не забрав із собою гітару. Після анексії в мене не лишилося, що під неї співати.
Усе, що ми називаємо російським роком, народжувалося як протест.
Існував великий світ офіційної пропаганди, а потім виходив музикант та визначав діагноз своєму часу.
У тих текстах було бунтарство, антисистемність і небажання ходити в ногу.
А потім сталися нульові, і кожен російський Сід Вішез поспішив стати Іосіфом Кобзоном.
Включно з автором цієї пророчої формули Костянтином Кінчевим.
Їх одомашнили: Сурков писав тексти для “Агати Крісті”, Путін брав з собою в дорогу диски “Чайфу”.
З протестно-злого російський рок перероджувався на буржуазно-ситий, що в ньому право казати правду підмінювали ліричні переживання.
Замість оголеного нерва — знеболювальний укол ретельно дозованої емоції, густо перемішаної з ностальгією для сорокарічного офісного планктону.
Також по темі:
Неадекватність Кремля на руку Україні? Казарін про одну з головних помилок Росії
Російський "Газпром" врятують діряві труби?
Україна стане членом НАТО до 2030 року? Як на обнадійливі прогнози реагують у Кремлі
Російський рок став музичним мейнстрімом, бізнесом на прагненні до безпечної фронди.
Поки музиканти співали про самотність та нерозуміння — їх самих трепетно любили, старанно розуміли й пальцем на двері не вказували.
Причетність до рок-музики означала право на ототожнення з інтелектуальною меншістю.
Це був час тотального кепкування, безвідповідальності та лаунжу. Багато хто цієї спокуси не витримав.
2014-го старий затишний світ обвалився. У цій новій реальності кожному довелося визначатися з барикадою. Навіть більше: з’явилися запитання, на які можна відповісти лише однозначно.
Детальніше про російський рок дивіться у відео.
Нагадаємо, раніше ми назвали 5 причин не слухати російську музику.
Фото: Unsplash
