Павло Казарін
Політичний оглядач
Епідемія схожа на війну.
До її початку ти можеш вірити у що завгодно.
Але потім настає катастрофа і розставляє крапки над “і”.
Наприклад, до війни армія могла здаватись нам анахронізмом, люди у погонах — дармоїдами, ті, хто торочив про загрозу окупації — панікерами.
Ми могли переконувати себе у миролюбстві нашого часу.
Вірити у непорушність кордонів, покладатись на договори та угоди.
Ми могли ігнорувати НАТО, обмінювати Севастополь на газові знижки, сприймати проросійські партії за елемент внутрішньополітичного пейзажу.
А потім сталося вторгнення, і всі наші солом’яні будиночки здув вітер історій.
Також по темі:
Неадекватність Кремля на руку Україні? Казарін про одну з головних помилок Росії
Чому варто наважитись? ТОП аргументів на користь вакцинації
Павло Казарін про журналістику, проблеми влади і холостяцьке життя. Ексклюзивне інтерв'ю | 33 за 3
За 7 років усе повторилося.
До епідемії ми могли вірити у гомеопатію, вважати, що щеплення непотрібні, надавати перевагу екстрасенсам, а не лікарям.
У нашому арсеналі було 400 способів заспокоїти себе.
Але потім почлася пандемія, і будиночок з гілочок теж не витримав випробувань.
Ми занадто довго жили у світі постправди.
Переконували себе, що всі точки зору мають право на існування. Звикли розмірковувати, що “правда десь посередині”.
Хоча правда тільки там, де вона є — і поява альтернативних версій зовсім не змінює її координати.
Що ще спільного у війни і пандемії?
І чому краще прислухатись до нудних фактів?
Дивіться у відео.
Фото: Pexels
