Коли страх і паніка згущаються – хочеться вийти на плато усвідомлених рішень, відкинувши зайве.
Останні дні та події особливо загострюють відчуття, тому хочу познайомити вас з романом, який певною мірою показує варіанти, як балансувати у складних ситуаціях і залишатися вірним собі.
Анна Біленька «Летіла в небі чорна птаха»
У презентації своєї книги Анна Біленька сказала, як на мене, чудову фразу: “у людей, як і у птахів є внутрішній компас, який завжди знає куди нам. І все, що нам залишається – це дослухатися до цього компасу”.
Погоджуся, підтверджу і підпишуся під цими словами. Тим паче, для авторки це не просто слова. Це дійсно її життєве переконання та усвідомлені речі.
Можу так сміливо і ствердно писати, бо особисто знайома з Анею.
Роман Ані – це історії трьох молодих людей: сирійця Ірвана, українця Роберта та нідерландської художниці Лілі.
Це життя у трьох країнах, це менталітет трьох націй. Проте спільні цінності та усвідомлення важливих моментів.
Головні герої – експати. Хтось в прямому сенсі, хтось в переносному. Вони покидають свій дім не для втечі.
Просто кожен шукає свій шлях: життєвий, творчий, реалізації, прийняття.
Цікаво, щоб написати книгу авторка провела близько 200 інтерв’ю з людьми з різних куточків світу. І саме квінтесенції цих реальних історій – основа роману.
Над книгою Анна працювала майже три роки, а друком вона вийшла у 2021 році.
Перший наклад розійшовся доволі швидко, що для українського ринку хороший показник, я б сказала вау-ефект в якомусь сенсі.
Повернемося до тексту.
“Летіла в небі чорна птаха” роман про людей, яким вдалося віднайти свій внутрішній компас і слідувати за ним.
Інше питання, як їм це вдалося. Всі історії героїв роману переплітаються і в певних точках життя всі, ну майже всі, зустрічаються.
Для мене дебютний роман Ані віддзеркалення її самої: цінностей, переживань, спостережень, цілей та бажань.
Я помітила цікавий зв’язок: з деякими людьми ти знаходиш мову за пару хвилин і, здається, що ви все життя знайомі. Хтось тебе одразу відштовхує, до когось ти зовсім байдужий.
З “Птахою” ти знайомишся перші 20 сторінок, спостерігаєш за стилем письма і дивовижними описами природи, людей, характерів.
На початку – це трохи дезорієнтує, але тільки на початку. Далі поволі заглиблюєшся в історії Ірвана, Лілі та Роберта.
Для мене “Птаха” все ж більше про прийняття.
Прийняття себе, відсіювання страхів, боротьби з внутрішніми демонами. Хоч все і розгортається на фоні еміграції.
В романі зчитуєш багато прочитаного і осмисленого про внутрішні та творчі блоки. Класно прописані психологічні стани, відстоювання і збереження особистих кордонів.
Окрема моя любов у “Птахи” – ідеально прописані стани медитацій.
Мені відгукнулося. Було над чим задуматися.
“Летіла в небі чорна птаха” рекомендую читати поволі. І дати собі час познайомитися з нею в тиші, аби нічого не відволікало.
#книговраження важливі і цінні, коли переживаєш їх самостійно.
Приємного читання!
Нагадаємо, раніше ми розповідали про емоційне вигорання.
Фото: Unsplash
