Як вкласти 100 років російської дипломатії у 100 хвилин
…в руках моталась серая кошелка, из нее выдирался
отчаянный петух и кричал на всю улицу:
«петурра, петурра».
Михаил Булгаков, «Белая Гвардия»
Фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри» просто просився на екран. Якраз столітній ювілей буремних 1917-21 років, коли в горнилі боїв кувалася незалежність України. Причому, кувалася як на полі бою, так і у владних кабінетах, де «битви» були не менш запеклими. Режисер Олесь Янчук вирішив показати історію тих днів очима одного з ключових її фігурантів – Симона Петлюри.
Як фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри» розглядати досить важко, бо з перших кадрів складається враження, що ти потрапив у театр. Дешеві декорації, відсутність спецефектів та комп’ютерної графіки видають малий бюджет картини. А старомодна побудова сцен, простенький монтаж і епатажні діалоги відносять нас у минуле століття. Причому документальні вставки роблять стрічку схожою на телевізійний продукт, котрий якимось дивним чином потрапив на великі екрани. В принципі, важко було очікувати іншого від студії ім. Довженка (спасибі, що жива!), де знімали картину за гроші Держкіно та Українського конгресового комітету Америки.
З іншого боку, як історичний продукт фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри» цілком виправдовує бюджетні витрати. Мова навіть не про репліки героїв на кшталт: «У нас невинних у в’язницях не тримають, тут не Росія». Просто події минулого ідеально вписали в сьогоднішню картину дня. Знову Україну плюндрує ворог, причому ті ж самі росіяни. Знову серед українців панує розбрат: голова уряду (Винниченко), головнокомандуючий (Петлюра) та голова парламенту (Грушевський) не можуть знайти порозуміння щодо подальших дій, нагадуючи лебедя, рака та щуку. Можна вставити банальний вислів про те, що історії притаманні повтори?
Тому фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри» очікувано вийшов дискусійним. Його легко можна заплювати за низьку якість та нафталін, що сиплеться з усіх щілин. Можна згадати й діючого міністра Нищука, який зіграв прем’єра Винниченка, та доньку режисера, котра пройшла на роль дочки Петлюри. А можна сказати, що держава спохопилася й видала наочний приклад того, як Росія століттями посягає на українську незалежність, обводить навколо пальця неповоротку Європу та підтасовує історію на власний розсуд. Покажіть це кіно по телевізору та на Заході, і завдання виконано.
Дмитро Сидоренко, спеціально для “Ранку у Великому Місті”
Також читайте: Фільм «Праведник 2»: чорний Uber на той світ
