Сьогодні, 19 березня, святкує День народження геніальна українська письменниця та поетеса Ліна Костенко, яка вже встигла стати легендою. Сьогодні їй виповнюється 91 рік.
Її називають “совістю нації” та «залізною жінкою», і не дарма.
Смілива та патріотична, вона завжди говорила правду і не йшла на компроміс ані з будь-якою владою, ані з власним сумлінням.
Поетеса так вірила в Україну і зневажала радянську владу, що увійшла в історію як одна з найяскравіших поетів-шістдесятників – поруч із Василем Стусом, Іваном Драчем та іншими видатними авторами.
Днями Верховна Рада вирішила номінувати Ліну Костенко на Нобелівську премію з літератури у 2022 році.
Важко вибрати найкращі вірші Ліни Костенко, тому ми просто зібрали кілька наших улюблених. Аби ви просто зараз могли згадати її творчість (або познайомитись, якщо раніше не читали її книжок).
Вірші Ліни Костенко
Життя іде і все без коректур
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.
***
Також по темі: Топ книг для саморозвитку: що треба прочитати кожному Топ сучасних українських книг, які варто прочитати Час для книг! 7 причин читати регулярноБуває часом сліпну від краси
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо,
Усе як є — дорога, явори,
Усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
Що хоч спинись і з Богом говори.
***
Несказане лишилось несказанним
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю
Несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним
***
І жах, і кров, і смерть, і відчай
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми,а завтра – ви.
***
І все на світі треба пережити
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить…
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.
Нагадаємо, раніше ми розповідали про творчість Лесі Українки.