Фільм «Шибайголови» про благородність без тіні інтелекту

Слізна історія Люка Бессона про бравих та благородних морських котиків

Дисципліна – криве дзеркало, яке збільшує кількість солдат в полку

Фільм «Шибайголови» (Renegades) з розряду тих картин, котрі з’являються нізвідки і незадовго до прем’єри обіцяють ледь не головний бойовик року. Втім, досвідчені глядачі навіть після непоганого трейлеру розуміють, що в кращому випадку це буде непоганий попкорн-бойовик.

Сюжет стрічки «Шибайголови» розповідає про робочі будні загону морських котиків, дислокованому на базі сил ООН у Боснії. Поки решта воєнного дріб’язку метушиться у пісочниці, спецназівці полюють на ватажків злочинних режимів на території колишньої Югославії. Аж поки бійці не дізнаються про золото, котре німці під час Другої світової забрали у французів, а браві партизани затопили його разом із цілим селище, підірвавши дамбу. І от тепер, між золотом, про яке всі забули, та морськими котиками лежить 45 метрів водної товщі. А на все про все є 36 годин.

Втім непоганий сценарій, котрий викриває якусь нелюдську любов Бессона до води, перетворюється на старомодний і не надто оригінальний бойовик. Гасання на танках, бій літака з гелікоптером та інші розваги шибайголов можна пробачити банді старперів Сільвестра Сталлоне, але аж ніяк не сучасним серіальним акторам. Про діалоги можете теж забути, бо тут військові розмовляють немов залізні лісоруби, а командир частини сипле жартами-боянами, думаючи напевне, що знімається у пародії на «Цільнометалеву оболонку».

Та головне, що переводить картину у розряд необов’язкових до перегляду – це тупість. Тут тупі абсолютно усі, від генерала, що не бачить витівок підлеглих у себе під носом, до головних героїв, котрі пишаються знанням фізики на рівні 9-го класу. А фінал стрічки, замість розчулити вас, може викликати істеричне реготання. Бо продавати таку нісенітницю сьогодні можна лише тим глядачам, які не образяться через абсолютно пласких героїв та непримітного антагоніста, які не надивилися тупих бойовиків у 90-ті, і котрі не надто примхливі у виборі фільму на вечір. Хоча, судячи з реакції публіки у залі, в нас таких любителів кіно вистачає.

Дмитро Сидоренко, спеціально для “Ранку у Великому Місті”

Також читайте: «Припутні» – нарешті чесний фільм про маленького українця