Фредерік Бегбедер вдруге вивів на великі екрани свого героя, життя якого – це один великий стьоб над маркетологами усього світу
Нам спритно розставляють пастки, використовуючи весь арсенал мистецтва упаковки.
Фредерік Бегбедер, «Ідеаль»
Октав Паранго – літературне альтер-его популярного французького письменника Фредеріка Бегбедера – повертається у кінотеатри, щоб знову скорчити гримасу докору сучасному бізнесу, який вражений метастазами маркетингу.
Якщо в екранізації «99 франків» десятирічної давнини дісталося рекламному ринку, то в новому фільмі «Ідеаль» (L’ideal) цей розбещений романтик викриває вади індустрії моди та косметичних товарів, котрі зброєю маркетингу змусили homo sapiens жити у суспільстві тотального консьюмеризму.
За минулі з нашої останньої зустрічі роки Паранго перекваліфікувався з маркетолога в скаута для модельних агентств і олігархів. Але справи у лінивого хвалька йдуть не дуже. Тому пропозиція від косметичної корпорації L’ideal (неважко здогадатися, яка реальна французька фірма ховається за цією назвою) стає його рятівним кругом. Проте задача ставиться не з простих – знайти прекрасну, юну та чисту особу, котра може стати новим обличчям бренду, бо попередня лялечка потрапила у сексуально-фашистський скандал. Але де ж знайти в наш час таку, молоді й красиві є, але щоб і незаймані – навряд. Тож Октав вирушає на пошуки у найбільш дикі місця планети – Поволжя.
А далі, як заведено у Бегбедера, герою стрічки «Ідеаль» доведеться пройти вогонь, воду і мідні труби, себто пити, вживати наркотики, гуляти з дівками і ловити обличчям чужі кулаки. І все це, щоб знайти ту єдину, ненароком закохатися та повністю розчаруватися в нашому світі, де бізнес давно поділив людей на товар та цільову аудиторію.
Незважаючи на те, що оригінальний роман вийшов десять років тому, його актуальність зовсім не зменшилась. Тому фільм також б’є в ціль своєю відверто розбишацькою сатирою. Але проблема в іншому. Цього разу Бегбедер вирішив сам сісти в режисерське крісло, і виявилося, що кіно знімати – не книжки писати.
Фільм «Ідеаль» не виглядає цілісним, оповідь скаче від тонкого та їдкого стьобу на початку, до відвертого шапіто наприкінці. Але якщо в романі сюжет втримується у логічних рамках, то півтори години екранного часу в «Ідеаль» режисер перетворив на хаос. І поки Бегбедер в камео пояснює розбещеному російському олігарху, що його життя «не funny», хто б пояснив самому письменнику, що на основі його роману можна було зліпити більш цілісну картинку.
Дмитро Сидоренко, спеціально для “Ранку у Великому Місті”
