Повстанська армія «Поліська Січ» була першоосновою УПА?

1941 рік. Україна. Під наступом гітлерівців радянська адміністрація у паніці тікає на схід в глиб СРСР. Загони НКВС грабують, палять і знищують усе на своєму шляху. За дорученням Президента УНР у вигнанні Андрія Лівицького, поляк за національністю та українець за покликанням Тарас Бульба-Боровець організовує у містечку Олевськ Житомирської області збройне формування під назвою Українська повстанська армія «Поліська Січ». Так з’явилася Олевська Республіка.

Олевська республіка стала місцем активного опору радянській владі та відродження української державності. Деякі історики вважають повстанську армію «Поліська Січ» першоосновою УПА. Інші ж стверджують – нічого спільного, крім схожої назви, вони не мали.

Із 1941 року армія «Поліська Січ» співпрацювала з нацистською окупаційною владою в Україні. Адже на початку радянсько-німецького періоду Другої Світової війни українські націоналісти вважали нацистів союзниками, бо вірили, ніби ті дозволять створити українцям незалежну державу. Спершу гітлерівці і справді допомагали: забезпечували загін Бульби-Боровця грошима, зброєю та провіантом. Саме через цю співпрацю Боровець отримав від частини істориків ярмо зрадника і агента «Абверу» – військової розвідки нацистів.

Старшинами «Поліської січі» призначили колишніх командирів армії УНР. 15 вересня 1941 року січовики урочисто проголосили на Житомирщині українську владу та присягнули «Поліській Січі». В Олевську створили українську адміністрацію та міліцію.  Для вояків «Поліської січі» було укладено і власний закон, де проголошувалося, що українські повстанці – не бандити, вони не грабують людей і ні до чого не примушують. Найвищою ж метою боротьби декларувалося створення незалежної держави — Самостійної України.

За час існування загін Бульби-Боровця, за різними даними, налічував від 1 000 до 10 000 повстанців. Січовики успішно боролися проти Червоної армії та загонів НКВС. Витісняли їх із міст і сіл, брали у полон, роззброювали, частину відпускали додому, а деяких, за їхньою згодою, приймали у свої лави. Згодом, коли стало зрозуміло, що німцям незалежна Україна не потрібна, «Поліська січ» воювала проти всіх – на два фронти. Повстанці усіляко ухилялися від відкритих боїв проти частин Червоної Армії чи Вермахту, надаючи перевагу підпільній діяльності.

Проте очільник Організації українських націоналістів Степан Бандера появи «Поліської січі» не вітав. Він був переконаний, що це може нашкодити підпільному руху на західній Україні і призведе до розсекречення його діяльності. Бандера заборонив Боровцю створення загонів УПА та вимагав розформування «Поліської січі». Тож Тарас Бульба-Боровець просто змінив назву свого формування на Українську Народну Революційну Армію (УНРА).

Після провалу переговорів з Бандерою у 1943 році Бульба-Боровець подався до Варшави. Він сподівався домовитися з німцями про підтримку у боротьбі з Червоною армією. Проте його заарештували і кинули до концтабору Заксенгаузен, де Боровець сидів у сусідній камері з Бандерою. У подальшому ж Тараса Боровця спіткала краща доля, ніж Степана Бандеру. Він прожив до глибокої старості. Спочатку – у Німеччині, згодом переїхав до США. Помер у 1981 році у Нью-Йорку.

Рештки повстанців «Поліської Січі» були витіснені в ліси Сарненського, Костопільського й Олевського районів. У лютому 1944 року саме там їх розбили радянські війська Першого Українського фронту та загони НКВС.

Більше дивіться у відео

Дивіться також: Насправді концтабори винайшли не нацисти, а британці