УКР

Video: Навіщо в СРСР масово знищували кобзарів?

Музика – це потужна зброя. Керівники СРСР це добре розуміли і тому у 30-х роках масово знищували українських кобзарів. Чому Сталін так боявся цих музикантів?

Холодний зимовий ранок 1930 року. На залізничній станції Козача Лопань, поблизу Харкова, у нашвидкуруч виритих траншеях лежить з півтисячі понівечених тіл. Поруч з ними – розтрощені на друзки музичні інструменти. Місцеві жителі, всупереч заборонам, крадькома вночі ховають нескорених ворогів радянської влади – незрячих кобзарів.

У грудні 1930 року до Харківського оперного театру з усієї України прибували кобзарі. Їх запросили брати участь у творчому змаганні, аби найкращі потім виступили перед Сталіним на концерті у Москві. Та щойно кобзарі зібралися у театрі, на них чекала химерна картина: єдиними глядачами виявилися працівники спецслужб СРСР. Сліпих старців-музикантів та їхніх малолітніх поводирів відвезли на залізницю, завантажили у вагони для тварин, вивезли з Харкова і розстріляли. Тіла закидали вапном і присипали землею. Операція радянської влади зі знищення всього українського набирала обертів.

Після Жовтневого перевороту у 1917 році більшовики одразу ж кинулися ліпити образ радянської людини – покірної комуністичній ідеології. Для цього потрібно було знищити національну ідентичність – мову, історію та культуру поневолених народів. Тому з перших днів радянської влади в Україні кобзарі стали мішенню для переслідувань. Вони нагадували про героїчне та вільне минуле козацької України, розповідали правду про режим більшовиків. А своєю зброєю – кобзою і душевними піснями – підіймали народ на спротив.

Особливої популярності гра кобзи набула в часи козацтва. Найвідоміший приклад – козак Мамай. Після того, як Катерина ІІ знищила у 1775 році Запорізьку Січ, кобзарі стали мандрівними музикантами. Ще у царські часи поліція надсилала до Петрограда рапорти, мовляв, кобзарі несуть загрозу російській владі в Україні. Тому, за Емським указом 1876 року, кобзарям і бандуристам забороняли виступати на сцені. Правоохоронці нещадно лупцювали кобзарів, які наважувалися бодай на ринку співати пісень. Справу російських царів продовжили і більшовики.

У 1925 році з’явилася постанова ЦК ВКП (б) – кобзарів зобов’язали реєструвати свій музичний інструмент у відділах міліції та затверджувати репертуар. За найменше порушення – кидали за ґрати та конфісковували кобзи. Більшовики називали кобзарів «неблагонадійними націоналістичними елементами». У буцегарнях з ними проводили виховні роботи та намагалися домовитися: мовляв, прославляйте у піснях радянську владу – і вас пальцем ніхто не зачепить. До цькування народних музикантів долучили і пресу. На шпальтах пропагандистських газет незрячі кобзарі поставали як скиглії та шахраї, які своїм старомодним мотлохом лишень виклянчують гроші у трудящих. Одночасно радянська влада зобов’язала українські музичні фабрики суттєво збільшити випуск так званих ідеологічно правильних інструментів – гармошок і балалайок. Та бажаного результату ці заборони більшовикам не принесли. Народну любов до кобзарів знищити не вдавалося. Тому Сталін, який маніакально боявся будь-якої критики та опонентів, поклався на свій улюблений метод – розстріл без суду і слідства. Так кривава розправа над кобзарями стала прелюдією до геноциду українців – Голодомору 1932-33 років.

Більше дивіться у відео

Дивіться також: Уся правда про «російську Жанну д’Арк»

Навіщо в СРСР масово знищували кобзарів?

0 - 0 Коментувати

Музика – це потужна зброя. Керівники СРСР це добре розуміли і тому у 30-х роках масово знищували українських кобзарів. Чому Сталін так боявся цих музикантів?

Холодний зимовий ранок 1930 року. На залізничній станції Козача Лопань, поблизу Харкова, у нашвидкуруч виритих траншеях лежить з півтисячі понівечених тіл. Поруч з ними – розтрощені на друзки музичні інструменти. Місцеві жителі, всупереч заборонам, крадькома вночі ховають нескорених ворогів радянської влади – незрячих кобзарів.

У грудні 1930 року до Харківського оперного театру з усієї України прибували кобзарі. Їх запросили брати участь у творчому змаганні, аби найкращі потім виступили перед Сталіним на концерті у Москві. Та щойно кобзарі зібралися у театрі, на них чекала химерна картина: єдиними глядачами виявилися працівники спецслужб СРСР. Сліпих старців-музикантів та їхніх малолітніх поводирів відвезли на залізницю, завантажили у вагони для тварин, вивезли з Харкова і розстріляли. Тіла закидали вапном і присипали землею. Операція радянської влади зі знищення всього українського набирала обертів.

Після Жовтневого перевороту у 1917 році більшовики одразу ж кинулися ліпити образ радянської людини – покірної комуністичній ідеології. Для цього потрібно було знищити національну ідентичність – мову, історію та культуру поневолених народів. Тому з перших днів радянської влади в Україні кобзарі стали мішенню для переслідувань. Вони нагадували про героїчне та вільне минуле козацької України, розповідали правду про режим більшовиків. А своєю зброєю – кобзою і душевними піснями – підіймали народ на спротив.

Особливої популярності гра кобзи набула в часи козацтва. Найвідоміший приклад – козак Мамай. Після того, як Катерина ІІ знищила у 1775 році Запорізьку Січ, кобзарі стали мандрівними музикантами. Ще у царські часи поліція надсилала до Петрограда рапорти, мовляв, кобзарі несуть загрозу російській владі в Україні. Тому, за Емським указом 1876 року, кобзарям і бандуристам забороняли виступати на сцені. Правоохоронці нещадно лупцювали кобзарів, які наважувалися бодай на ринку співати пісень. Справу російських царів продовжили і більшовики.

У 1925 році з’явилася постанова ЦК ВКП (б) – кобзарів зобов’язали реєструвати свій музичний інструмент у відділах міліції та затверджувати репертуар. За найменше порушення – кидали за ґрати та конфісковували кобзи. Більшовики називали кобзарів «неблагонадійними націоналістичними елементами». У буцегарнях з ними проводили виховні роботи та намагалися домовитися: мовляв, прославляйте у піснях радянську владу – і вас пальцем ніхто не зачепить. До цькування народних музикантів долучили і пресу. На шпальтах пропагандистських газет незрячі кобзарі поставали як скиглії та шахраї, які своїм старомодним мотлохом лишень виклянчують гроші у трудящих. Одночасно радянська влада зобов’язала українські музичні фабрики суттєво збільшити випуск так званих ідеологічно правильних інструментів – гармошок і балалайок. Та бажаного результату ці заборони більшовикам не принесли. Народну любов до кобзарів знищити не вдавалося. Тому Сталін, який маніакально боявся будь-якої критики та опонентів, поклався на свій улюблений метод – розстріл без суду і слідства. Так кривава розправа над кобзарями стала прелюдією до геноциду українців – Голодомору 1932-33 років.

Більше дивіться у відео

Дивіться також: Уся правда про «російську Жанну д’Арк»

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

27.02.2018
Загрузка...

Дивіться на ICTV


Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

Увійти через соц. мережу

ВГОРУ
Вгору

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: