Наша відповідь «Даллаському клубу покупців», або реальна історія смерті та відродження наркозалежного українця
Я вас вітаю, у вас костюм-трієчка: туберкульоз, гепатит і ВІЛ.
Є з-поміж безлічі концепцій кіно одна, що обертається навколо «вмираючого» персонажа. Байдуже, виною тому смертельна хвороба, розлад психіки, кримінал чи тотальна невдача, мета зазвичай єдина – показати, наскільки низько може пасти слабка духом людина. При цьому традиційний голлівудський хеппі-енд натякає, що ніколи не варто втрачати надію. Зі знакових картин жанру можна згадати номінований на «Оскар» «Далласький клуб покупців» Жан-Марка Валле. Схоже, тепер в Україні з’явився власний аналог – фільм «5 терапія».
В центрі сюжету – одесит Стас Домбровський, якому пощастило мати талант письменника і не підфартило з життєвими обставинами. У 14 років він підсів на наркотики та поринув у світ криміналу. Разом зі Стасом нам доведеться впасти на саме дно, аж поки в тюремному терапевтичному відділенні №5 парубку не повідомлять, що максимум через два тижні він дасть дуба. Проте 35-річний молодик вирішує інакше.
А тепер уявіть, що Стас – реальна людина, яка пережила все розказане вище. Він описав свій досвід спочатку у книзі «Жовта кімната», а потім у фільмі «5 терапія», де зіграв самого себе. Це, а також талант режисера Аліси Павловської, дозволило зняти відверту соціальну драму. І хоча багато сцен у фільмі практично документальні, він не викликає відрази, проходить на межі складного фестивального кіно.
Головний герой спромігся побороти шкідливу звичку лише підійшовши до краю прірви і відчувши жагу до життя. Відродження парубка і його подальша доля явно програють історії про падіння особистості та й фінал надто уривчастий і зім’ятий. Логічно, адже автор сам не до кінця може сформулювати, як йому це вдалося. Стас не знає, як складеться його подальша доля, бо позбавитися всіх своїх демонів не вдалося.
Проте найкрутіше в цій історії те, що в Україні ентузіасти спромоглися випустити картину, яка не поступається російським і західним соціальним драмам. Якісний відеоряд і влучний саундтрек чудово доповнюють історію, за що варто подякувати оператору Марії Перкуновій та звукорежисеру Олексію Сандулі.
Фільм «5 терапія» дуже детально, але не занудно відправляє нас переживати занепад і «другий» шанс. Більшість героїв – не професійні актори, а реальні наркомани та «сидільці», що грають самих себе, тому сприймається картина, не як художній фільм, а скоріш, як розповідь знайомого.
Причому Держкіно не виділило на фільм ні копійки, він знятий радше на ентузіазмі. Але для подібних картин великий бюджет і не потрібен. Якість стрічки та значущість піднятих проблем – ще одна вершина, яку взяв український кінематограф. І приємно, що незалежне кіно наважилися пустити в прокат, хоч і на невеликій кількості екранів, повірили, що суспільство готове говорити на непрості теми.
Дмитро Сидоренко, спеціально для “Ранку у Великому Місті”
Також читайте: Фільм «Мадемуазель Параді» – з унікальної в нормальну