Українсько-австрійська драма про людину у безвихідній ситуації
Да, человек смертен, но это было бы еще полбеды. Плохо то, что он иногда внезапно смертен, вот в чем фокус!
М. Булгаков, «Мастер и Маргарита»
В рамках Тижня австрійського кіно українцям вдруге продемонстрували фільм Юрія Речинського «Січень – березень» (Ugly). Вперше українсько-австрійську копродукцію можна було побачити на Одеському кінофестивалі, але якщо ви проґавили обидві події, то маєте нагоду спіймати стрічку в прокаті.
Сюжет фільму «Січень – березень» розповідає дві нещасливі історії: молодого подружжя Ханни та Юрія у Кривому Розі і батьків дівчини у Відні. Трагедія перша – автокатастрофа, після якої Ханна опиняється в лікарні у критичному стані, трагедія друга – мати дівчини Марта переживає розпад особистості під впливом хвороби Альцгеймера.
Обидві сюжетні лінії розвиваються паралельно, причому Речинський тасує сцени не за хронологічним порядком. Це додає фільму «Січень – березень» ще більшої напруги, і коли рівень розпачу в одній зі сцен сягає піку, глядач вже не може дочекатися перемикання на другу історію, але лише для того, щоб за 10 хвилин знову бажати зміни декорацій.
Слоган картини – «Біль. Секс. Суїцид. Народження». І як личить типовому фестивальному кіно, першої складової в ньому більше за все. Стрічка «Січень – березень», поміщаючи двох чоловіків обабіч страждаючих жінок, не дає їм змоги зарадити болю близьких. У ситуації повного безсилля, на повну розкривається глибина розпачу, в яку може потрапити людина.
У картині практично відсутні діалоги, мало монологів, зате дуже крутий відеоряд, котрий відзначили нагородою на австрійському кінофестивалі Diagonale в Лінці. Але найбільшим виразником почуттів слугує звук, який тут просто космічно всеохоплюючий.
Фільм «Січень – березень» не з приємних, бо підіймає важку тему людської смертності, перед якою ми досі безсилі, але не бажаємо про це згадувати та говорити, аж поки не буде пізно. Звичайно, багато людей робить перший крок у вигляді благодійних пожертв на користь тих, хто втратив годувальника чи серйозно захворів. Але переказати гроші та зробити репост – це не те саме, що розділити чужий біль та розпач і допомогти пережити психологічний удар ситуації, на яку людина не може вплинути. Єдність та емпатія – ось що робить з нас справді соціальних істот.
Дмитро Сидоренко, спеціально для “Ранку у Великому Місті”
Також читайте: Фільм «5 терапія» – смерть позбавляє усіх залежностей