УКР
УКР

Video: Як Кремль силою окупував Чехословаччину?

У 50-ту річницю «Празької весни» під посольством РФ у Празі чехи протестують. Люди не забули жертв вторгнення військ Радянського Союзу і країн Варшавського договору і вимагають скорочення російського дипломатичного представництва у Чехії.

Прага фото

1968 рік. Першим секретарем компартії Словаччини обирають Александра Дубчека. З новими реформами у Чехословаччині починається розквіт. Відбувається децентралізація влади, допуск робітників адміністративного управління, лібералізація медіа, реабілітація репресованих, скасування цензури, розробляються проекти ринкових реформ, самостійної зовнішньої політики і федералізації країни. Дубчек має твердий намір створити «соціалізм із людським обличчям» –  поєднати радянське «соціалістичне будівництво» із європейською соціал-демократією. Того ж року президентом країни стає Людвік Свобода, який у всьому підтримує Дубчека.

Люди з ентузіазмом підтримали реформи. Але Радянський Союз ініціативи ЧССР збентежили. Вплив Кремля на республіку все зменшувався, і у Москві почалася паніка. Окрім того, Чехословаччина залишалася єдиною країною Організації Варшавського договору, де не було радянських військових баз. Не довго думаючи, лідери СРСР вирішили діяти традиційними для себе методами – вторгнення і окупація.

Військову операцію назвали «Дунай». СРСР, Німецька Демократична Республіка (Східна Німеччина), Польща, Болгарія та Угорщина виплеснули на територію невеликої країни одразу близько 500 тисяч солдатів за підтримки 5 тисяч танків і БТР. Левова частка інтервентів – це були саме радянські війська.

Усе почалося 21 серпня о другій ночі. Радянський пасажирський літак попросив здійснити посадку на празькому аеродромі через начебто технічні несправності на борту. Після посадки з літака вибігли десантники, які захопили всі об'єкти аеропорту, включно з його диспетчерською вежею. Після цього там почали сідати радянські військо-транспортні літаки із солдатами та технікою. За добу у Празі, Брно та Братиславі були блоковані основні дороги, мости, виїзди з міст, зайняті будівлі радіо і телебачення, друкарні і вокзали, телеграф і Головпоштамт, будівлі компартії і уряду ЧССР, а також штаби військових частин і підприємства військової промисловості.

У Празі терміново зібралася президія Компартії республіки на чолі з реформатором Александром Дубчеком. Більшість її членів підтримали заяву, що засуджує силову операцію радянських військ.

У перші місяці після вторгнення, з серпня по грудень, загинуло не менше ніж 137 осіб, а поранено понад півтисячі громадян Чехословаччини. Найбільша кількість постраждалих була у Празі в районі Чеського радіо. Будівля його редакції стала епіцентром народного протесту проти військ, що вторглися. Люди гинули від куль радянських солдатів, під гусеницями танків і колесами техніки, у вогні підпалених бойових машин, палива і боєприпасів.

Лише у 1989 році керівники СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі визнали події 1968 року «неправомірним актом втручання у внутрішні справи суверенної країни». Попри це, за результатами опитування, проведеного «Левада-центром» цього року, майже половина росіян досі нічого не знають про вторгнення радянських військ у Чехословаччину, а 36% вважають, що вторгнення було обґрунтованим.

Більше дивіться у відео

Дивіться також: Українці громили фашистів в Іспанії

Як Кремль силою окупував Чехословаччину?

0 - 0 Коментувати

У 50-ту річницю «Празької весни» під посольством РФ у Празі чехи протестують. Люди не забули жертв вторгнення військ Радянського Союзу і країн Варшавського договору і вимагають скорочення російського дипломатичного представництва у Чехії.

Прага фото

1968 рік. Першим секретарем компартії Словаччини обирають Александра Дубчека. З новими реформами у Чехословаччині починається розквіт. Відбувається децентралізація влади, допуск робітників адміністративного управління, лібералізація медіа, реабілітація репресованих, скасування цензури, розробляються проекти ринкових реформ, самостійної зовнішньої політики і федералізації країни. Дубчек має твердий намір створити «соціалізм із людським обличчям» –  поєднати радянське «соціалістичне будівництво» із європейською соціал-демократією. Того ж року президентом країни стає Людвік Свобода, який у всьому підтримує Дубчека.

Люди з ентузіазмом підтримали реформи. Але Радянський Союз ініціативи ЧССР збентежили. Вплив Кремля на республіку все зменшувався, і у Москві почалася паніка. Окрім того, Чехословаччина залишалася єдиною країною Організації Варшавського договору, де не було радянських військових баз. Не довго думаючи, лідери СРСР вирішили діяти традиційними для себе методами – вторгнення і окупація.

Військову операцію назвали «Дунай». СРСР, Німецька Демократична Республіка (Східна Німеччина), Польща, Болгарія та Угорщина виплеснули на територію невеликої країни одразу близько 500 тисяч солдатів за підтримки 5 тисяч танків і БТР. Левова частка інтервентів – це були саме радянські війська.

Усе почалося 21 серпня о другій ночі. Радянський пасажирський літак попросив здійснити посадку на празькому аеродромі через начебто технічні несправності на борту. Після посадки з літака вибігли десантники, які захопили всі об’єкти аеропорту, включно з його диспетчерською вежею. Після цього там почали сідати радянські військо-транспортні літаки із солдатами та технікою. За добу у Празі, Брно та Братиславі були блоковані основні дороги, мости, виїзди з міст, зайняті будівлі радіо і телебачення, друкарні і вокзали, телеграф і Головпоштамт, будівлі компартії і уряду ЧССР, а також штаби військових частин і підприємства військової промисловості.

У Празі терміново зібралася президія Компартії республіки на чолі з реформатором Александром Дубчеком. Більшість її членів підтримали заяву, що засуджує силову операцію радянських військ.

У перші місяці після вторгнення, з серпня по грудень, загинуло не менше ніж 137 осіб, а поранено понад півтисячі громадян Чехословаччини. Найбільша кількість постраждалих була у Празі в районі Чеського радіо. Будівля його редакції стала епіцентром народного протесту проти військ, що вторглися. Люди гинули від куль радянських солдатів, під гусеницями танків і колесами техніки, у вогні підпалених бойових машин, палива і боєприпасів.

Лише у 1989 році керівники СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі визнали події 1968 року «неправомірним актом втручання у внутрішні справи суверенної країни». Попри це, за результатами опитування, проведеного «Левада-центром» цього року, майже половина росіян досі нічого не знають про вторгнення радянських військ у Чехословаччину, а 36% вважають, що вторгнення було обґрунтованим.

Більше дивіться у відео

Дивіться також: Українці громили фашистів в Іспанії

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

27.08.2018
Загрузка...

Дивіться на ICTV


Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

Увійти через соц. мережу

ВГОРУ
Вгору

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: