Наприкінці того тижня співробітники СБУ затримали чергового державного зрадника. Причому не аби кого, а того, хто ще недавно очолював Вінницьку поліцію – Антона Шевцова. Він нібито спробував втекти до Росії, але був перехоплений і взятий під арешт.
СБУ відзвітувало, ми зраділи.
За словами силовиків, вони мали неспростовні докази саме державної зради, яку здійснив Шевцов. Ну й добре, сказали ми і пішли на вихідні.
Виявляється, що не ми одні. Слідчі служби безпеки мабуть також вирішили відпочити після “трудов ратних”, тому що іншого пояснення, чому до Вінницького суду по завершенню 72-годинного терміну так і не надійшли документи з вагомими доказами вини підозрюваного, просто немає.
Що зробив суд? А що він мав зробити, згідно з чинним УПК? Правильно, за відсутністю доказів відпустити затриманого. Тобто чоловіка, якого СБУ на всю країну оголосило державним зрадником.
Ох, що тут почалося! Суддю на мило – це найменш образливий виголос на адресу Вінницького суду. А в чому, власне, його вина?
Ні, звісно, якщо під доказами СБУ розуміє світлини, де Шевцов позує з росіянином Валуєвим, або відео, де він дефілює у травні 2014 року на Параді в окупованому Криму, то це ніяк не красить українського офіцера, але навряд чи може бути доказом звинувачення у державної зраді, ну… з юридичної точки зору.
А давайте мене зробимо начальником СБУ, у мене таких відео і картинок так багато, що вистачить посадити за державну зраду кожного, хто хоча б раз засвітився у публічної та не дуже політиці.
А стосовно справи Шевцова, то у мене тільки дві думки: або ніяких інших доказів на поліціанта просто немає, або хтось умисно затримав їх до суду.
