УКР
УКР

Video: Більшість кандидатів у президенти в Україні – липові

Тільки кандидатів у президенти на наступних виборах спостерігачі нарахували вже близько 30. І це ще не все – деякі вагаються. Та навіть така цифра – національний рекорд. Раніше більше ніж 26 осіб на пост голови держави не претендувало. Абсолютна більшість з цих кандидатів – липові і реально на перемогу не претендують. Балотування в Україні давно перетворилося на спосіб заробітку та своєрідне шоу, навіть комічний жанр.

виборча дільниця

Є й частина кандидатів, для яких участь у президентських виборах – своєрідна підготовка до виборів парламентських. На перемогу вони реально не претендують, але завдяки президентській кампанії намагаються розкрутити себе, свою політичну силу, мобілізувати своїх виборців, закріпити за собою електорат, пояснюють фахівці. Але більша частина кандидатів – все ж таки так звані «техніні».

«Сенс участі технічних кандидатів у виборах полягає в тому, щоб відібрати голоси в інших кандидатів, працюючи на одному і тому самому електоральному полі і таким чином перетягуючи бодай якийсь відсоток голосів. Або знову ж таки використовувати їх для реалізації якихось інших цілей, наприклад, для поширення компромату щодо відомих політиків-претендентів на посаду», – розповідає політолог Петро Олещук.

Як протидіяти цій передвиборчій технології з масовою реєстрацією кандидатів? Ідей було безліч. І ускладнити збір підписів для кандидатів у президенти, і збільшити обов’язкову грошову заставу з нинішніх 2,5 мільйонів гривень до 10 мільйонів. Ці гроші, до речі, повертають тільки тим, хто вийде до другого туру виборів. Але експерти сумніваються, що це щось змінить. Грошей на вибори у нас ніколи не жалкували. Допомогла би зміна самого ставлення до політиків: не здобуваєш результат – маєш йти з політики. У нас же можна десятки разів брати участь у виборах, постійно програвати, а з політики не йти, так і залишаючись вічним кандидатом і заробляючи на цьому статусі. У західних країнах до політичних невдах зовсім інше ставлення. Якщо ти кілька разів програєш – не буде шансів навіть на висунення.

Чим же так приваблює всіх депутатство? Заради того, щоб потрапити до Верховної Ради, кандидати готові витрачати мільйони доларів, будувати дитячі майданчики і навіть дороги, годувати виборців продуктовими наборами. При цьому зарплата народних обранців нині в середньому складає лише 20-30 тисяч гривень на місяць. Виходить, кандидати витрачають мільйони доларів, щоб потім п’ять років отримувати лише кілька десятків тисяч гривень? Звичайно, ні. Вони чітко прораховують свої інвестиції. Вкладаються у статус, недоторканість, можливість захисту своїх бізнес-інтересів, доступ до органів виконавчої влади.

Так і виходить, що більшості депутатів, яких ми обираємо, власне депутатська робота взагалі не потрібна. Вони не збираються розробляти закони, звідси з’являються проблеми з відвідуваністю парламенту та кнопкодавством. У вересні цього року 46 народних депутатів пропустили 90% голосувань у Верховній Раді. Із них 11 – не проголосували взагалі жодного разу за місяць.

Ще більш проблемна ситуація з депутатами місцевих рад. Їм заробітну платню взагалі не платять. Тобто раз на 5 років у країні шукають майже 160 тисяч волонтерів, і бажаючих теж хоч відбавляй. Місцеві депутати поєднують депутатство з основною роботою. Виходить, що участь у місцевому самоврядуванні лише забирає в них час. Треба бути наївним, щоб вірити у те, що можна знайти 160 тисяч порядних і відданих людей, які будуть працювати в інтересах громади. Навіщо ж вони тоді йдуть в депутати? Депутати місцевих рад голосують за розподіл земельних ділянок та бюджетних коштів. А це просто клондайк для корупції та відстоювання чиїхось інтересів.

Дивіться також: Парламентські вибори: як не повестися на обман народного депутата

Більшість кандидатів у президенти в Україні – липові

0 - 0 Коментувати

Тільки кандидатів у президенти на наступних виборах спостерігачі нарахували вже близько 30. І це ще не все – деякі вагаються. Та навіть така цифра – національний рекорд. Раніше більше ніж 26 осіб на пост голови держави не претендувало. Абсолютна більшість з цих кандидатів – липові і реально на перемогу не претендують. Балотування в Україні давно перетворилося на спосіб заробітку та своєрідне шоу, навіть комічний жанр.

виборча дільниця

Є й частина кандидатів, для яких участь у президентських виборах – своєрідна підготовка до виборів парламентських. На перемогу вони реально не претендують, але завдяки президентській кампанії намагаються розкрутити себе, свою політичну силу, мобілізувати своїх виборців, закріпити за собою електорат, пояснюють фахівці. Але більша частина кандидатів – все ж таки так звані «техніні».

«Сенс участі технічних кандидатів у виборах полягає в тому, щоб відібрати голоси в інших кандидатів, працюючи на одному і тому самому електоральному полі і таким чином перетягуючи бодай якийсь відсоток голосів. Або знову ж таки використовувати їх для реалізації якихось інших цілей, наприклад, для поширення компромату щодо відомих політиків-претендентів на посаду», – розповідає політолог Петро Олещук.

Як протидіяти цій передвиборчій технології з масовою реєстрацією кандидатів? Ідей було безліч. І ускладнити збір підписів для кандидатів у президенти, і збільшити обов’язкову грошову заставу з нинішніх 2,5 мільйонів гривень до 10 мільйонів. Ці гроші, до речі, повертають тільки тим, хто вийде до другого туру виборів. Але експерти сумніваються, що це щось змінить. Грошей на вибори у нас ніколи не жалкували. Допомогла би зміна самого ставлення до політиків: не здобуваєш результат – маєш йти з політики. У нас же можна десятки разів брати участь у виборах, постійно програвати, а з політики не йти, так і залишаючись вічним кандидатом і заробляючи на цьому статусі. У західних країнах до політичних невдах зовсім інше ставлення. Якщо ти кілька разів програєш – не буде шансів навіть на висунення.

Чим же так приваблює всіх депутатство? Заради того, щоб потрапити до Верховної Ради, кандидати готові витрачати мільйони доларів, будувати дитячі майданчики і навіть дороги, годувати виборців продуктовими наборами. При цьому зарплата народних обранців нині в середньому складає лише 20-30 тисяч гривень на місяць. Виходить, кандидати витрачають мільйони доларів, щоб потім п’ять років отримувати лише кілька десятків тисяч гривень? Звичайно, ні. Вони чітко прораховують свої інвестиції. Вкладаються у статус, недоторканість, можливість захисту своїх бізнес-інтересів, доступ до органів виконавчої влади.

Так і виходить, що більшості депутатів, яких ми обираємо, власне депутатська робота взагалі не потрібна. Вони не збираються розробляти закони, звідси з’являються проблеми з відвідуваністю парламенту та кнопкодавством. У вересні цього року 46 народних депутатів пропустили 90% голосувань у Верховній Раді. Із них 11 – не проголосували взагалі жодного разу за місяць.

Ще більш проблемна ситуація з депутатами місцевих рад. Їм заробітну платню взагалі не платять. Тобто раз на 5 років у країні шукають майже 160 тисяч волонтерів, і бажаючих теж хоч відбавляй. Місцеві депутати поєднують депутатство з основною роботою. Виходить, що участь у місцевому самоврядуванні лише забирає в них час. Треба бути наївним, щоб вірити у те, що можна знайти 160 тисяч порядних і відданих людей, які будуть працювати в інтересах громади. Навіщо ж вони тоді йдуть в депутати? Депутати місцевих рад голосують за розподіл земельних ділянок та бюджетних коштів. А це просто клондайк для корупції та відстоювання чиїхось інтересів.

Дивіться також: Парламентські вибори: як не повестися на обман народного депутата

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

19.10.2018
Завантаження...

Дивіться на ICTV


Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

Увійти через соц. мережу

ВГОРУ
Вгору

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: