Вже кілька днів на мапі колишнього СРСР розгоряється новий військовий конфлікт – Нагірний Карабах.
Ну як новий, конфлікт дуже старий, просто останні 22 роки він знаходився в замороженому стані. До речі, це зайве нагадування того, що ніколи не варто залишати конфлікти замороженими. Уся історія свідчить, що рано чи пізно він розморозиться, і тоді мало нікому не буде.
Звичайно, мені можуть поставити закономірне питання, типу, хіба нам важливо, що там у Карабасі, адже у нас своя війна? Важливо, файні мої. Дуже важливо.
Нагорний Карабах – це одного поля ягода з Південною Осетією, Абхазією, Придністров’ям, і тепер з ДНРамі і ЛНРамі. Історія конфліктів різна, але завжди з одного боку була присутня Росія.
І поводилися вона завжди однаково. До квітня цього року, поки Вірменія та Азербайджан не обмінялися першими артударами.
Згадайте як вела себе Росія в 2008 під час російсько-грузинського конфлікту. Ще не встигли грузинські війська увійти у Цхінвалі, як російська авіація і танки вдарили по позиціях грузин.
Але у Нагірному Карабасі все зовсім не так, Азербайджан наступає, п’ядь за п’яддю відвойовує у Вірменії свої території, а Росія мовчить. Але ж вона гарантувала Вірменії безпеку, навіть армію свою у неї розквартирувала.
Тож було б логічним, якщо Кремль кинув би на Азербайджан усі сили. Але цього не відбувається. А спочатку конфлікту минуло вже п’ять днів.
Може, Росія зачаїлася, і готує удар у відповідь? Може. Але швидше за все справа в іншому. На стороні Азербайджану виступила Туреччина, яка вже спробувала кров російського пілота, і Іран, який тільки нещодавно вийшов з-під санкцій. Натомість Росія добряче попсувалася у полях України і Сирії. І, судячи з усього, воювати бажання у неї сильно поменшало.
Про це свідчить і повна інформаційна тиша у російських ЗМІ. Ніби й немає ніякого Карабаху. А тут ще Путін закликав Вірменію і Азербайджан до примирення.
І у мене виникає стійке враження, що Кремль зливає вірмен і дозволяє Азербайджану повернути свою частину Нагірного Карабаху. Тактично це правильно, але стратегічно Москва народжує прецедент. І якщо у Азербайджана таки вийде повернути свої території, то це чіткий посил і Грузії, і Молдові, і Україні, що своє можна і потрібно повертати. Тим більше коли російський ведмідь вже на ладан дихає.