Нове творіння одного з головних провокаторів європейського кіно
Смерть – неймовірний досвід
Нову картину улюбленця критиків французького режисера Гаспара Ное («Незворотність», «Любов») вкрай важко класифікувати, але неможливо забути. На цьогорічному Каннському кінофестивалі «Екстаз» (Climax) отримав престижну нагороду Art Cinema Award. Та критики і глядачі майже завжди сприймають кіно по різному. Тому для когось це буде комедія, для інших – драма, а комусь здасться фільмом жахів. Ное, який кожною картиною майстерно ділить глядачів на тих, хто йде із зали в середині фільму, та тих, хто вважає режисера генієм, і в цей раз не зрадив своєму стилю.
Події фільму «Екстаз» розгортаються в танцювальній школі. Останній день не може обійтися без крутої вечірки. Багато музики, танців та сангрія… в яку хтось додав наркотик. А далі – закрите приміщення, параноя та багато насилля.
Ное хотів зняти фільм швидко і у Парижі, тому «Екстаз» майже цілком імпровізація. На головні ролі він покликав справжніх танцюристів, серед яких можна впізнати тільки Софію Бутеллу («Мумія»). Можливо саме через це фільм виглядає іноді аж занадто реалістично. Довгі сцени, зняті без склейки, гіпнотизують і навіть, коли хочеться відвернутися – просто не можеш. Візуальність та емоційність – головні козирі Ное. Його кіно не про діалоги та смисл, це відчуття та враження.
Скільки разів, аби показати як тваринне єство людини виходить назовні, кінематографісти поміщали героїв у закритий простір? Тут все відчувається гостріше – ось на екрані сексуальна напруга, а через хвилину – агресія. Ное використав цей інструмент наповну. З кожною хвилиною у закритому приміщенні його герої все більше і більше втрачають себе, або ж навпаки знаходять?
Фільм «Екстаз» вийшов авторським дослідженням людської поведінки, що виглядає місцями безумним, а інколи занадто жорстоким, та тут немає нічого такого, що було б не у дусі режисера-провокатора Ное. Тож тим, хто зміг хоча би один фільм режисера додивитися до кінця і хоче пережити справжній bad trip – варто йти до кінотеатру.
Дмитро Сидоренко, спеціально для “Ранку у Великому Місті”
Також читайте Фільм Транзит: від себе не втечеш