Може, з вами таке було. Ви заблукали, і ось намагаєтесь вийти хоч кудись, а замість цього знов і знов потрапляєте до місця, де вже проходили. І тоді ви остаточно розумієте, що потрібна якась інша дорога, інакше вам із цього бермудського трикутника ніколи не вибратися.
Саме така у мене виникає асоціація, коли сьогодні дивлюся на всі ці коаліційні пригоди. Просто щось таке ми вже бачили, і неодноразово. Причому, прекрасно знаємо чим все це скінчиться.
Знову коаліція, знов брак депутатів, знову звинувачення у політичної корупції, знову тушки. Інші, звичайно, але під тим же соусом.
Я не сумніваюся, що у Верховної Раді перевиборів хоче лише “Батьківщина” и “Опоблок”, да і останні лише тому, що надихнулися обранням свого Вілкула у Кривому Розі, тобто реваншизм підіймає голову. А чого ви хотіли?
Похизуватися демократичним силам, з яких складалася перша коаліція, особливо нема чим. Тому треба наробити гучних заяв. Усі у всьому винні, а от тільки ми – у білому. Але ОК, а чого ж тоді дивуватися, що “БПП” і “Народний фронт” послали партнерів до біса, і вирішили створити коаліцію на двох?
Звісно, це далеко не ідеальний шлях, але що робити? Якщо коаліційні партнери вирішили не пропозиції обговорювати, а завалювати всіх ультиматумами.
Це ж зрозуміло, що коаліція на двох, навіть якщо вона буде створена за рахунок позафракційних, буде дуже хиткою. Однак, вона буде. А значить, ніяких виборів.
А сьогодні, враховуючи всі події, а також вибори у Кривому Розі, я навіть не впевнений, що перевибори щось змінять на краще. Навпаки, є якесь погане відчуття, що все піде зовсім шкереберть.
Андрій Булгаров