Чесно кажучи, мене вразила новина про те, що бюджет всій української освіти – не більше бюджету одного європейського університету.
Саме таку шокуючу заяву зробила міністр Гриневич. Хоча, чому шокуючу? Чи ми не знали, що українська наука на дні? Та в принципі знали, але по цифрах якось не уявляли.
А тепер давайте чесно. Кого взагалі можуть готувати наші вищі навчальні заклади з таким рівнем фінансування? І як би не дійсно талановита українська молодь, яка давно звикла навчатися сама, то Україна вже перетворилася на якесь Зімбабве.
Але якою б не була талановитою молодь, вона не може сама навчитися ані фізики, ані хімії, ані іншим точним наукам, де вкрай необхідна лабораторна база. А ії в українських навчальних закладах практично немає.
Тому й стають наші діти айтішниками. Бо для цього потрібен лише комп, знання англійської мови та бажання. І це добре, проте інші галузі економіки все більш втрачають спеціалістів. Старі їдуть, а нових просто нема звідки взяти.
Та й не це головне. Справа у тому, що сучасна освіта – це, насамперед, цивілізаційний вибір. Тобто, я не уявляю собі країну з прогресивною системою освіти яка раптом почне створювати у себе якись ДНРи з ЛНРами.
Тож скажу банальщину – вкладаючи в освіту, ми вкладаємо в наше майбутнє. Звісно, якщо ми його хочемо. Тому що, судячи з усього, раніше нам воно нафіг було не потрібне.
Андрій Булгаров