Трагікомедія про людей, що надто серйозно ставляться до життя, вийшла справжнім прикладом того, як можна зробити 2-годинний артхаус не нудним.
Why so serious?
Joker
Стрічку «Тоні Ердманн» (Toni Erdmann)в Україні демонструють в рамках фестивалю «Нове німецьке кіно». Здавалося б, фільм, що відзначений нагородою Міжнародної федерації кінопреси, і розповідає про проблеми у стосунках батька та дочки, просто мусить виявитися ще однією артхаусною драмою.
Але автору цього шедевра – молодій німкені Марен Аде – вдалося за непримітною назвою «Тоні Ердманн» приховати потужну трагікомедію, що ладна стати прикладом для багатьох творців авторського кіно
У фільмі є всі атрибути артхаусу: сучасна проблема, неоднозначні часом навіть шокуючі сцени, довгі мовчазні кадри, символізм. Але при цьому є одна велика відмінність, яка примушує публіку дві з половиною години дивитися досить трагічну історію, і при цьому регулярно реготати. Якому-небудь «Володарю перснів» чи іншим масовим розважальним картинам вдається втримати глядача біля екрану 160+ хвилин. Але авторське кіно таким похвалитися не могло, до «Тоні Ердманна».
Стрічка розповідає буденну історію про жінку, котра побудувала кар’єру успішного бізнес-консультанта. При цьому вона настільки віддається роботі, що забула про батьків та забила на створення власної сім’ї. Типова історія успішної бізнес-леді викликає змішані почуття у публіки і повне неприйняття зі сторони батька дівчини – Вінфреда.
Лишившись найближчої істоти – собаки – Вінфред у відчайдушному пориві вирішує нагадати доньці, як потрібно радіти життю. Старий приїздить до Бухаресту, де його дочка працює над новим проектом, і без попередження буквально вривається в її життя. Причому робить він це у йому одному притаманній манері. Зважаючи на досить дивне почуття гумору, чоловік представляється всім не тільки як рідний батько головної героїні, а й як Тоні Ердманн, у ролі чи то бізнес-коуча, чи навіть посла Німеччини.
Такі витівки батька ледве не зводять доньку з розуму і можуть зруйнувати її кар’єру. Але як по іншому, окрім власного прикладу, мусить батечко довести дівчині, наскільки жалюгідне життя вона веде. Старий хворий чоловік, більше схожий на динозавра в сучасному світі, він викликає не менше співчуття, аніж його донька, котра вживає наркотики, експериментує у сексі з колегами і прогинається перед клієнтами з однаково нещасною фізіономією. Але при цьому старигань зберігає абсолютно дитячу безпосередність.
Так само як Вінфред показує доньці наскільки нікчемними і надуманими можуть бути проблеми, фільм «Тоні Ердманн» вчить глядачів менше турбуватися через важливі, лише на перший погляд, речі. Ця трагікомедія схожа на Джокера Хіта Леджера, котрий не втомлюється повторювати батьківське: «Ти чому такий серйозний?». Тільки після цього Джокер відправляв людей в могилу, а «Тоні Ердманн» примушує публіку нестримно реготати. А коли людина сміється, вона забуває про страх та інші переживання.
Дмитро Сидоренко, спеціально для “Ранку у Великому Місті”