Екранізація минулорічного бестселеру про наслідки жіночого алкоголізму та подружні зради, що добре пасує до погоди за вікном.
Книжка «Дівчина у потягу» (The Girl on the Train) у 2015 році підірвала усі можливі літературні рейтинги. Але, взявши її до рук, неможливо було вгадати причину такого дивного феномена. Посередній сюжет, відсутність стилю та герої, які з емоцій викликають хіба що роздратування. Книжка претендувала на звання психологічного детективу, а на ділі виявилася жіночим романом. Та не дивлячись на це, у світі було продано більше 1,5 мільйона екземплярів. Ну як тут без екранізації?
Акторський склад майбутнього фільму змінювався не один раз. За чутками у ньому повинні були грати – Кріс Еванс і Джаред Лето, а на роль головних героїнь претендували – Кейт Мара і Марго Робі. Та мабуть графіки не зійшлися з їх «обов’язками» перед супергеройським кіно.
Всі, хто сподівався побачити на екрані нову «Загублену» – полиште свої надії. Можливо Фінчер і зміг би зробити з фільму «Дівчина у потягу» психологічний детектив, та в режисерському кріслі всівся Тейт Тейлор. Колись він зняв чудову оскароносну драму «Прислуга» та серіал «Зачаровані» – тому замість детективної головоломки ми маємо занадто жіноче кіно, при цьому з вкрапленнями жорстокості.
Розповідь, у фільмі «Дівчина у потягу» (як і у книзі) ведеться від лиці трьох жінок – Рейчел (Емілі Блант), Анни (Ребека Фергюсон) і Меган (Хейлі Бенетт). Рейчел кожен день катається у потягу, і спостерігає чужі життя за вікном. Майже щодня вона бачить красиву жінку у будинку біля залізниці, та одного дня красуня зникає. А Рейчел вирішує звернутися в поліцію, щоб розповісти, що бачила того дня, і у всі попередні. Більше того, героїня, котра не один день спостерігала за зниклою, з головою поринає у розкриття чужих таємниць. При цьому сама Рейчел має проблеми з алкоголем та провали в пам’яті, що ще більше заплутує справу.
Інтригуючий початок, на жаль, вилився у доволі передбачуваний та прохідний фільм. І навіть володарці Золотого глобусу Емілі Блант не вдалося його врятувати. Дії персонажів на екрані ще менш логічні, ніж у книзі, а діалоги занадто прості. В результаті персонажі виглядають примітивними і не викликають співпереживань у публіки.
Тож не чекайте від фільму «Дівчина у потягу» занадто багато, як не сподівайтесь читаючи Донцову натрапити на справжню літературу. Хоча тим, хто любить історії про жіночі проблеми з алкоголем і подружні зради, фільм, як і оригінальний роман, повинен сподобатися. Він непогано пасує до мокрої жовтневої погоди за вікном.
Дмитро Сидоренко, спеціально для “Ранку у Великому Місті”