Режисер “Далласького клубу покупців” зняв картину «Руйнація» про те, що шлях від відчаю до щастя пролягає через безумство.
Лікувати людські серця не важче за двигун автомобіля, потрібно все обдивитися, а потім знову зібрати до купи.
Стрічка Жан-Марка Валле «Руйнація» (Demolition) розповідає історію чоловіка (Джейк Джилленхол), чиє беззмістовне життя перевертається після того, як він втрачає дружину в автокатастрофі. На цю подію бідолаха, на подив, майже не реагує. Якщо батько загиблої і одночасно бос головного героя побивається за власною донькою, навіть намагається зблизитися з зятем, котрого до цього недолюблював, то герою просто пофіг. Апогеєм цього стає сцена, коли тесть розповідає, що є слова вдівець і сирота, але для батьків, які втратили дітей, назви немає і не повинно бути. Так от, навіть на такі відверті страждання тестя наш герой ніяк не реагує, за що цілком заслужено наривається на фразу: “Краще б на її місці опинився ти!”.
А річ у тім, що персонаж Джилленхола – просто схиблений. Ця індиферентність розвинулася у нього, як і в багатьох жителів мегаполісів, під час бігу по замкнутому колу «дім-робота-дім». Герой картини «Руйнація» педантично встає кожного дня о 5.30 та повторює один і той же ритуал із душу-спорту-подорожі на неулюблену роботу-поверненню додому до… дружини, яку не кохає.
І тільки загибель цієї самої дружини розкриває йому очі. Відсутність будь-якого жалю, неспроможність навіть вичавити із себе сльозу на похороні, дає нашому герою зрозуміти, що він тяжко хворий.
Ліки ж від цієї недуги – просто бути собою. Але це не так легко, як здається, знову стати «живою» людиною. Герой, незворушний ззовні, всередині буквально ламається і починає ламати все навкруги. Розбираючи світильник, холодильник та навіть власний будинок, він намагається перезібрати себе. А свій пофігізм персонаж Джилленхола лікує через спілкування з людьми, яких раніше сторонився. Оскільки близьке оточення ще занадто лякає його, “вухами”, в котрі можна вилити своє страждання, стають сторонні. І саме серед них герой знаходить ще двох таких же «поламаних» людей – жінку (Наомі Воттс) з малолітнім сином. Разом їм доведеться якнайглибше поринути у власні душі, викинути назовні всіх своїх внутрішніх демонів і зібрати себе до купи.
Фільм «Руйнація» вийшов ідеальною флегматично-меланхолічною драмою про неможливість стати щасливим, якщо живеш не своїм життям. Режисер яскраво демонструє, що навіть ідеальне життя з обкладинки журналу не може підійти всім і кожному. А пертурбації, котрі проходять персонажі стрічки, стають прикладом того, як важко іноді просто бути собою.
Для всіх, хто хоче переконатись, що для здобуття щастя перш за все необхідно стати цільною особистістю, і віднайти себе завжди легше за підтримки однодумців – строго рекомендую фільм Валле «Руйнація».
P.S. А бонусом отримаєте один із кращих саундтреків цього року.
Дмитро Сидоренко, спеціально для «Ранку у Великому Місті»