УКР
УКР

Фільм “Злочинець”, або як зробити людину з Кевіна Костнера

0 - 0

Суміш фантастичного обміну тілами, шпигунського бойовика та драми неочікувано перетворюється на сагу про те, чи можна зі справжнього нелюда зробити соціальне створіння.

преступник

На перший погляд Злочинець – ще один бойовик про те, як людей міняють тілами, аби вони успішно виконали своє завдання. Таких історій за короткий вік кінематографу сценаристи-халтурщики наплодили вдосталь, і більшість з них аж ніяк не назвеш вартими перегляду. З останнього можете згадати тогорічний “Self/less” з Райаном Рейнольдсом, який виглядав багатообіцяюче, а виявився прохідним. У фільмі “Злочинець” знову маємо того ж таки Рейнольдса, але тепер він стає не реципієнтом, а донором свідомості. Його посмертні спогади, як агента ЦРУ, вживлюють в мозок злочинця Джеріко (Кевін Костнер). Ну і, звичайно, на нас чекають побічні ефекти у вигляді наслоювання свідомостей двох чоловіків. Рейнольдс хоче потурбуватися про свою сім’ю, а персонаж Костнера – отримати свободу. Та цілі головного героя, чи радше двох героїв, аж ніяк не турбують голову ЦРУ (Ґері Олдмен). Не для цього він санкціонував застосування ще не випробуваної на людях технології. Йому конче необхідно, аби Джеріко через спогади агента знайшов одного хакера, котрий загрожує національній безпеці. Та комп’ютерний геній, якого грає колись красивий, а тепер гладкий Майкл Пітт, потрібен не тільки спецслужбам, а і божевільному терористу (Хорді Молья).

От такий вузол історій зав’язали сценаристи, аби Вромену було де розвернутися. І здавалося б, «Злочинець» з таким синопсисом мусив вийти черговим бойовиком класу Б. Але є два але. По перше, всього за 31,5 млн доларів Аріель заволік в картину зірку “Дедпула” Рейнольдса, Чудо-жінку Галь Гадот, а також тріо крутих стариганів: Костнера, Олдмена та Томмі Лі Джонса, який грає совісного лікаря. Погодьтеся, така акторська команда заслуговує на увагу.

По-друге, у фільмі є одна сюжетна канва, що виводить його з категорії другорядних картин. Чесного і благородного героя Рейнольдса поміщають в голову не простого злочинця, а справжнього імбецила. Недорозвинутість робить Джеріко настільки асоціальним створінням, що його буквально тримають на цепу, як собаку. І протягом всього фільму Вромен демонструє нам, як непросто з людини, котра думає лише про себе, зробити нормального члена суспільства. Не брати все, що заманеться, не бити всіх, кого хочеться, і просто чемно поводитися. Здавалося б, в такій поведінці немає нічого надзвичайного, але у Джеріко дотримування правил викликає буквально фізичний біль, а розрив шаблонів зображується на кшталт ломки наркомана, яку неможливо заглушити, як не намагайся.

Таких умовних Джеріко можна легко знайти й серед нас. Ще більше їх сидить по тюрмах, які тільки за назвою «виправні» заклади, а насправді навряд здатні когось виправити. Так само, як не здатні у фільмі “Злочинець” змінити Джеріко постійні крики і знущання керівника ЦРУ. Набагато ефективнішими виявляються людське ставлення і любов, саме вони здатні навчити співчуттю навіть найтвердіше серце.

Проте, таке подвійне дно, вивівши картину з категорії Б, не заводить її в категорію А. На жаль, бойовик виявився занадто вузьким жанром для психологічної складової, і глядача весь час відволікають стандартними перестрілками й погонями. Вромену явно потрібно спробувати свої сили у більш серйозному кіно, а поки що можна ознайомитися з непоганим першим кроком режисера у даному напрямку.

Дмитро Сидоренко, спеціально для “Ранок у Великому Місті”

18.04.2016 13:44
0 - 0



Загрузка...

Ведучі каналу

    Поки що немає матеріалів ...

Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

Увійти через соц. мережу

ВГОРУ
Вгору