УКР
УКР

“Мерзенна вісімка”: Як Тарантіно переніс “Скажених псів” на Дикий Захід

0 - 0

Культовий режисер Квентін Тарантіно змішав свій перший і останній фільми та видав на гора кипучий безкомпромісний вестерн у своєму неповторно відвертому стилі.

tarantino

Того, кого ловить Вішатель – обов’язково вішають.

Тарантіно занесли до списку культових режисерів після “Кримінального чтива” 1994 року. Але за три роки до цього він випустив дуже ефектну кримінальну трагікомедію “Скажені пси”, де купка чоловіків під кольоровими кличками гинули по черзі на екрані, вдаючись при цьому ледь не до філософської полеміки. Саме тоді любителі кіно звернули увагу на молодого режисера, котрий не лише майстерно знімає фільми (з того часу двічі номінувався на кращого режисера), але й пише прекрасні сценарії (два “Оскари”, як сценаристу). Жаль тільки, що маестро випускає їх так нечасто. Хоча, можливо, він хоче стати лідером по ефективності. Чотири номінації і два призи за сім фільмів – дуже непоганий показник. Ну добре, фільмів не зовсім сім, бо “Вбити Білла” виходив у двох частинах з проміжком в рік, та ще й були картини, де Тарантіно виступав одним із співавторів, наприклад, “Чотири кімнати”, і які стали не менш культовими. Тож варто визнати, що нумерація дещо умовна. Але Квентін навмисно вказує у титрах, що “Мерзенна вісімка” – це саме восьмий його фільм, тож дослухаємося до автора.

Події картини розгортаються на Дикому Заході, який і без індіанців, і після громадянської війни залишився дуже небезпечним місцем. Конфедерати ненавидять республіканців, а білі – негрів. Одним із способів заробітку для хоробрих і вправних зі зброєю чоловіків того часу був пошук і притягнення до відповідальності злочинців. Найкращі мисливці за головами ставали справжніми знаменитостями, чиї імена не сходили з вуст. Саме таким є Джон Рут на прізвисько “Вішатель”, котрий конвоює затриману утікачку і вимушений зупинитися в одинокій садибі через буревій. Та разом із ним і його здобиччю під одним дахом опиняється ще декілька автентичних персонажів. Само собою, кожен з них має власну історію і мотиви. Тож головна ідея фільму, як і у “Скажених псах”, полягає у тому, щоб дізнатися, хто з персонажів насправді негідник, і скільком з них вдасться дожити до кінця? Також картина щедро приправлена тематикою расизму, котру Тарантіно піднімав у останньому своєму творінні “Джанго вільний”, і без котрої “Мерзенна вісімка” втратила б половину колориту. Як і без своєрідної манери подачі матеріалу, старомодних титрів, довгих планів на початку фільму і коротких – наприкінці картини. Тобто всього того, що Квентін дозволяє собі переносити с минулого століття в наш час, включаючи плівку для зйомки Ultra Panavision 70 з надшироким співвідношенням сторін, котру вже давно ніхто не використовує.

Для любителів фільмів Квентіна, на відміну від всіх інших глядачів, подача історії не стане несподіванкою. Автор не зрадив собі і зняв картину безсоромну та з купою чорного гумору. Тут расизм, сексизм, садизм і непристойні жарти в порядку норми, як і у попередніх його роботах. Тобто починаючи десь з середини історії екран густо і регулярно заливатиме кров’ю, когось застрелять, іншого заріжуть, а декому доведеться подовгу стікати кров’ю. І все це буде супроводжуватись щирим реготом і образливими словами. На відміну від останніх фільмів, у картині не задіяні зірки Голлівуду. Якщо не рахувати Чанінга Татума, котрий довго благав метра взяти його у фільм, і таки вмовив. Його роль хоч і виявилася досить ефектною, але вона не надто багатослівна. Проте старі добрі друзі Квентіна: Семюель Л. Джексон, Майкл Медсен, Тім Рот та Курт Рассел вкотре розквітають в його фільмі. Особливо відмічу Семюеля, котрому за відсутності у кадрі самого Тарантіно, довелося взяти на себе одну з відмітних рис картин Квентіна – розповідь довгої і непристойної історії. Старигань Джексон взагалі прекрасно вжився у роль колишнього військового, котрий став мисливцем за головами.

Тож звикайте, що у фільмі говорять про чоловічі геніталії і показують їх, погрожують вишибти комусь мізки, і вони таки розлітаються по підлозі і т.д.. Та ті надмірні кров і насильство, що панують на екрані, завжди перемежовуються прекрасними та відвертими діалогами. Без натяку на політкоректність чи скутість умовними правилами поведінки, герої фільму “Мерзенна вісімка” кажуть те, що думають, і сповідують лише власні принципи. Так само, як і режисер, вони протягом трьох годин готові доводити нам, що принциповість – обов’язкова риса справжнього чоловіка.

Дмитро Сидоренко, спеціально для “Ранок у Великому Місті”

13.01.2016 11:28
0 - 0



Загрузка...

Ведучі каналу

    Поки що немає матеріалів ...

Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

Увійти через соц. мережу

ВГОРУ
Вгору