PGRpdiBjbGFzcz0iaWN0dl9hX2JveCI+PGNlbnRlcj48c2NyaXB0IGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWlkPSIxMzE4IiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1mb3JtYXQ9ImZ1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLXNpdGVfaWQ9IklDVFZfRnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tY29udGVudF9pZD0ie3JlcGxhY2VfbWV9IiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD48L2NlbnRlcj48L2Rpdj4=
УКР
УКР

Битва за незламну. Як створити фурор у вітчизняному кінематографі за допомогою радянської легенди

0 - 0

Кінокартина про радянського снайпера Павліченко вийшла дуже вчасно. Творці фільму навряд чи могли здогадуватись, знімаючи перший дубль, що на фініші їхнє творіння викличе такий резонанс. Серйозно, рекламний бюджет можна було б звести до мінімуму. Себто до 70-річчя перемоги у ВОВ, можна додати конфлікт на Донбасі, багатостраждальний Крим, та навіть суперечки щодо двох паралельних назв фільму. Все, ну просто все, склалося так, що картину не перегляне тільки дуже лінивий.

Але годі про антураж, давайте вже поговоримо про сам фільм. А він, друзі, на мою скромну думку, виявився просто проривним. І ось чому.

По-перше, це чи не перший вітчизняний витвір кіномистецтва, на який я дійсно хотів потрапити. Чесно кажучи, коли прямував на перегляд, я марно намагався згадати хоч один український прокатний фільм, який би мені сподобався. Тепер же, я завжди зможу назвати художню картину, зроблену в Україні, якою варто пишатися. Звичайно, моє ставлення до фільму дещо поліпшило те, що героїня родом з моєї рідної Білої Церкви. Я часто думав, як воно, американцям, весь час бачити у кіно своїх громадян в звичних для них містах, впізнавати знайомі місцини? Тепер можу сказати – неперевершено. Коли ти бачиш на екрані образ людини, в честь якої названа твоя рідна вулиця, а на екрані з’являються знайомі місця Києва, Одеси та Севастополя, котрі ти споглядав на власні очі – тебе просто переповнює вир почуттів.

По-друге, коли перед тобою на екрані відбувається повітряний бій, що виглядає не менш захопливим, ніж у «Перл Харборі» Майкла Бея – в тобі загорається іскра гордості. Адже я знаю, що фінальна робота над спецефектами проводилася на тій же самій студії, де я тепер насолоджуюся результатом. І байдуже, що фільм Бея вийшов чотирнадцять років тому, адже до перегляду я вважав, що український кінематограф відстав від американського на добрі півстоліття. А тут тобі і прекрасний сценарій, в якому відсутня імперська армійська бравада фільмів про війну, і гарна режисерська робота нашого земляка Сергія Мокрицького, і ціла плеяда талановитих акторів.

По-третє, і найголовніше, що є у цьому фільмі – головна героїня. Гра Юлії Пересільд, впевнений, не залишила байдужим нікого з глядачів. Лише уявіть, фільм про долю жінки, в якому головна героїня частіше мовчить. Але як виразно вона мовчить! А коли говорить, то репліки Людмили влучні і сповнені сенсом, такі ж, як і її постріли.

Наостанок зауважу, що даний витвір мистецтва не про Незламну, адже Павліченко не така, і, тим паче, не про героїчну оборону Севастополя, яка виступає радше антуражем. Мені ця картина вкотре довела, що разом, допомагаючи один одному, люди завжди зможуть досягти більшого, ніж поодинці, яким би героєм не був кожен з них.

незламна

Юлія Пересільд у ролі Людмили Павліченко

07.04.2015 16:26
0 - 0



Загрузка...

Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

Увійти через соц. мережу

ВГОРУ
Вгору